Досвід Білорусії щодо розгляду спорів, пов’язаних з порушенням Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів
ЮНСІТРАЛ підготував огляд досвіду Білорусії щодо розгляду спорів, пов’язаних з порушенням Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.
У справі розглядається порушення статей 1 (1) (b), 61 та 62 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (КМКПТ). А саме: стаття 1(1)( b) містить положення про те «коли згідно з нормами міжнародного приватного права застосовано право Договірної держави».
Стаття 61 вказує, що «1. Якщо покупець не виконує яке-небудь із своїх зобов'язань за договором або за цією Конвенцією, продавець може: a) здійснити права, передбачені статтями 62 - 65; b) вимагати відшкодування збитків, як це передбачено у статтях 74 - 77. 2. Здійснення продавцем його права на інші засоби правового захисту не позбавляє його права вимагати відшкодування збитків. 3. Жодне відстрочення не може бути надано покупцеві судом або арбітражем, якщо продавець вдається до якого-небудь засобу правового захисту від порушення договору».
Стаття 62 зазначає, що «Продавець може вимагати від покупця сплати ціни, прийняття поставки або виконання ним інших зобов'язань, якщо тільки продавець не вдався до засобу правового захисту, не сумісного з такою вимогою».
Справа стосувалася застосування КМКПТ в разі невиконання платіжних зобов’язань покупцем. Російська фірма Торговий дім «Агроподдержка» (продавець) уклала 1 березня 2002 року в Гомелі (Білорусь) договір про продаж фуражної пшениці з білоруським радгоспом-комбінатом "Сож" (покупцем). Покупець поставлений товар прийняв. Але сплатив він лише частину всієї договірної ціни, яка складала 175 293 дол. США. Продавець пред’явив покупцю позов про стягнення несплаченої суми, що склала 117 293 дол. США. Суд заявив, що під час розгляду спору, пов’язаного з міжнародною господарською угодою, в якій сторони не вказали застосовне право, він повинен встановити таке право на підставі колізійних норм, що містяться в міжнародному договорі або внутрішньодержавному законодавстві. Відповідно до білоруського законодавства права та обов'язки сторін в угоді визначаються за законом місця укладення договору, якщо за погодженням між сторонами не було передбачено інше.
У цій справі сторони не обрали, яке право мало б застосовуватися до договору, укладеного в Гомелі (Білорусь). Тому суд, ґрунтуючись на положеннях міжнародного приватного права, постановив, що спір повинен вирішуватися за білоруським законодавством. Спираючись на статтю 11 (е) Угоди про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності (укладеної в Києві 20 березня 1992 року), суд заявив, що стосовно вищезгаданого господарського договору підлягала застосуванню КМКПТ, а в тому, що стосувалося тих аспектів договору, що не підпадали під дію КМКПТ, повинно було діяти законодавство Республіки Білорусь. Згідно зі статтями 61 і 62 КМКПТ, якщо покупець не виконує яке-небудь зі своїх зобов'язань за договором, продавець може вимагати від покупця сплати ціни. А оскільки покупець не здійснив сплату в обумовлені строки, суд виніс рішення не на користь покупця на всю суму в 117 293 дол. США, яку вимагав продавець.
Наступна справа присвячена порушенням статей 1 (1) (а) та 53 КМКПТ. А саме стаття 1 (1) (а) вказує, що «Ця Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах: a) коли ці держави є Договірними державами». Стаття 53 розкриває, що «Покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції».
Справа стосувалася застосування КМКПТ в разі невиконання платіжних зобов'язань покупцем. СТОВ "Марко" (продавець), що є білоруською компанією, уклала 7 лютого 2002 року договір про продаж взуття з доміцильованим в Росії індивідуальним приватним підприємцем Р. В. Сайтадзе (покупцем). Товар покупцеві був поставлений. Однак той не сплатив договірну ціну в розмірі 618 104,5 руб. Продавець пред’явив покупцю позов про стягнення несплаченої суми. Відповідач в судове засідання не з'явився.
Суд взяв до уваги ту обставину, що в договорі як місце суду було вказано Вітебськ, а як застосовне право - право Білорусії. Відповідно до цього він вважав, що, оскільки і Білорусь, і Російська Федерація є учасницями КМКПТ, ця Конвенція може застосовуватися в зв’язку з даним господарським договором.
Суд також заявив, що, згідно зі статтею 53 КМКПТ, покупець зобов'язаний сплатити ціну за товар. А оскільки покупець не здійснив сплату в строк, зазначені в договорі, суд виніс рішення не на користь покупця на всю суму в 618 104,5 рубля, яку вимагав продавець.
Наступна справа стосується порушення аналогічних статей КМКПТ, що й у попередньому прикладі. Справа стосувалася застосування КМКПТ в разі невиконання платіжних зобов'язань покупцем. Білоруська фірма ТОВ "Белпаркет" (продавець) уклала 14 і 21 травня 2001 р. два договори про продаж паркету з італійською фірмою ТОВ "СТЕМАУ" (STEMAU Srl) (покупцем). Товар покупцеві був поставлений. Але сплатив він лише частину всієї договірної ціни, яка складала 105 753,6 німецької марки. Продавець пред’явив покупцеві позов про стягнення несплаченої суми в розмірі 9006,68 євро. Відповідач в судове засідання не з'явився.
Суд зазначив, що сторони в своєму договорі застосовне право не вказали. Тому суд послався на статтю 8 Конституції Білорусі, відповідно до якої міжнародні договори є складовою частиною законодавства, чинного в Республіці Білорусь. А оскільки і Білорусь, і Італія є учасницями КМКПТ, суд оголосив, що по відношенню до господарського договору, що розглядався, застосовною була і КМКПТ.
При цьому суд заявив, що, згідно зі статтею 53 КМКПТ, покупець зобов’язаний сплатити ціну за товар. Але так як покупець не сплатив повну ціну товару, суд виніс рішення не на користь покупця на всю суму в 9006,68 євро, яку вимагав продавець.
У наступній справі розглядалося порушення статті 78 КМКПТ. Стаття 78 КМКПТ встановлює, що «Якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74».Справа стосувалася застосування КМКПТ в разі невиконання платіжних зобов’язань покупцем і, зокрема, встановлення розміру відсотків, які підлягали виплаті по непогашеній сумі. Американська фірма-продавець «Хольцімпекс, інк.» (Holzimpex Inc.) уклала 26 квітня 2001 року договір про продаж кормового рибного борошна білоруському радгоспу-комбінату «Сож» (покупцеві). Покупець поставлений товар прийняв, але договірну ціну, яка становила 38 732,8 дол. США, не сплатив. Продавець пред’явив покупцеві позов про стягнення з останнього несплаченої ціни товару в розмірі 38 732,8 дол. США, неустойки за прострочення оплати в розмірі 2374,3 дол. США, а також відсотків на ціну товару в сумі 9802,4 дол. США.
Суд зазначив, що у вищезгаданому договорі в якості судового органу та права, в якому і за яким могли розглядатися спори, були вказані Вищий господарський суд Республіки Білорусь і білоруське право. Далі суд заявив, що відповідно до статті 8 Конституції Білорусі міжнародні договори є складовою частиною законодавства, чинного в Республіці Білорусь. А оскільки і Білорусь, і США є учасницями КМКПТ, суд оголосив, що по відношенню до господарського договору застосовною була і КМКПТ. Заявивши про те, що відповідальність за сплату ціни товару лежить на покупцеві, суд перейшов до обговорення вимоги, що стосувалася внесеної до укладеного сторонами договору статті про неустойку, яка повинна бути призначена для покриття збитків, пов'язаних з простроченням в сплаті ціни товару. Пославшись на статтю 14 Цивільного кодексу Республіки Білорусь, суд цю вимогу відхилив, оскільки позивач не надав будь-яких доказів понесених ним збитків. Потім, розглянувши вимогу позивача про виплату йому відсотків, яке той обґрунтовував на основі статті 78 КМКПТ, суд заявив, що в разі прострочення в сплаті ціни продавець має право вимагати виплати йому відсотки, розмір яких повинен визначатися на підставі статті 7.4 (9) Принципів міжнародних комерційних договорів, прийнятих УНІДРУА. Виходячи з цього, суд визначив, що в цій справі слід застосовувати процентну ставку, встановлену Банком Білорусі в доларах США для короткострокового кредитування юридичних осіб.
Суд виніс рішення на користь позивача на суму в 38 732,8 дол. США (в тому, що стосувалося ціни товару) і на 9802,4 дол. США - щодо відсотків.
