Міжнародне торгове право: правове регулювання міжнародної купівлі-продажу товарів

Міжнародне торгівельне право є підгалуззю міжнародного приватного права. Інститут міжнародної купівлі-продажу товарів є одним з найуніфікованішим. До конвенційних джерел міжнародної купівлі-продажу товарів належать Конвенція Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р., Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р.; а до рекомендаційних – Єдині правила, що стосуються договірних умов про узгоджену суму, яка належить в разі невиконання зобов’язань 1983 р., Правове керівництво ЮНСІТРАЛ з міжнародних зустрічних торговельних угод 1992 р.

Конвенція Організації Об’єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 рік) (далі – КМКПТ) (далі – КМКПТ) була прийнята 11 квітня 1980 року та набрала чинності 1 січня 1988 року.

Метою КМКПТ є забезпечення сучасного, однакового і справедливого режиму договорів міжнародної купівлі-продажу товарів. Таким чином, КМКПТ у значній мірі сприяє встановленню визначеності в торгових обмінах і зниженню операційних витрат.

Договір купівлі-продажу є основою міжнародної торгівлі в усіх державах, незалежно від їх правових традицій або рівня економічного розвитку. Тому КМКПТ вважається однією з основних конвенцій у сфері міжнародного торгового права, універсальне прийняття якої було дуже бажаним.

КМКПТ стала результатом законодавчих зусиль, початих ще на початку XX століття. Отриманий текст забезпечує ретельно вивірений баланс між інтересами покупця і продавця. Він також став стимулом до реформування договірного права на національному рівні.

Ухвалення КМКПТ забезпечує сучасну і одноманітну нормативну базу міжнародної купівлі-продажу товарів, яка повинна застосовуватися у всіх випадках укладення договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в договірних державах. У таких випадках КМКПТ застосовується безпосередньо, без звернення до норм міжнародного приватного права для визначення права, що застосовується до договору, що істотно збільшує визначеність і передбачуваність щодо договорів міжнародної купівлі-продажу товарів.

Більш того, КМКПТ може застосовуватися щодо договорів міжнародної купівлі-продажу товарів у випадках, коли норми приватного міжнародного права вказують, що застосовним є право однієї з Договірних держав, або може застосовуватися у силу вибору сторін договору, незалежно від того, чи знаходяться їхні комерційні підприємства в одному з договірних держав. У цьому останньому випадку КМКПТ виступає як нейтральний звід норм, який легко може бути прийнятий у силу його транснаціонального характеру і широкої доступності матеріалів, що містять його тлумачення.

Нарешті, малі та середні підприємства, а також торговці, які знаходяться у державах, що розвиваються, як правило, мають обмежений доступ до юридичної допомоги при обговоренні умов договору. Таким чином, вони виявляються більш уразливими перед проблемами, пов’язаними з неадекватним рішенням у договорі питань, що стосуються застосовного права. Ті ж підприємства і торговці також можуть бути більш слабкими сторонами договору і зазнавати труднощів із забезпеченням підтримки договірного балансу. Тому комерсанти найбільше виграли б від застосування за замовчуванням справедливого й однакового режиму КМКПТ до договорів, які підпадають під її дію.

КМКПТ регулює договори міжнародної купівлі-продажу товарів між приватними комерційними підприємствами, за винятком роздрібних продажів споживачам і продажу послуг, а також продажу деяких певних видів товарів. Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться у різних договірних державах, або коли норми приватного міжнародного права вказують на застосування права тієї чи іншої Договірної держави. Зазначена Конвенція також може застосовуватися в силу вибору сторін. Деякі питання, що стосуються міжнародної купівлі-продажу товарів, наприклад про дійсність договору і його наслідки для права власності на проданий товар, залишаються поза сферою дії Конвенції. Друга частина КМКПТ присвячена питанням, що виникають при укладанні договорів шляхом направлення сторонами оферти і акцепту. Третя частина КМКПТ стосується зобов’язань сторін договору. Зобов’язання продавців включають поставку товару відповідно до кількості і якістю, зазначеними в договорі, а також передачу документів і передачу права власності на товар. Зобов’язання покупця полягають у сплаті ціни за товар і прийняття поставки товару. Крім того, в цій частині містяться загальні правила, що стосуються засобів правового захисту в разі порушення договору. Потерпіла сторона може вимагати виконання зобов’язань іншою стороною або відшкодування збитків або розірвати договір у разі істотного порушення. Додаткові правила регулюють перехід ризику, передбачуваного порушенням договору, відшкодування збитків і звільнення від виконання договору. Нарешті, хоча КМКПТ допускає укладення договору в довільній формі, держави мають право зробити заяву, що вимагає наявності в письмовій формі.

КМКПТ застосовується тільки по відношенню до міжнародних угод і позбавляє від необхідності звертатися до норм приватного міжнародного права в зв’язку з договорами, які входять у сферу її застосування. На міжнародні договори купівлі-продажу, що випадають зі сфери застосування КМКПТ, а також на договори, для яких юридично дійсний вибір інших правових норм, дія КМКПТ не поширюється. Суто внутрішні договори купівлі-продажу КМКПТ не регламентуються, і вони як і раніше регулюються внутрішнім законодавством.

Приєднання до КМКПТ та Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р. не тягне за собою жодних фінансових наслідків для договірних держав. Крім того, її застосування на національному рівні не вимагає створення будь-якого спеціального органу і не пов’язане з будь-якими зобов’язаннями щодо подання звітності.

Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів була прийнята 14 червня 1974 р., протоколом були внесені зміни 11 квітня 1980 р. та Конвенція набула чинності 1 серпня 1988 р.

Конвенція про позовну давність встановлює єдині норми, що регулюють термін, протягом якого сторона договору міжнародної купівлі-продажу товарів повинна порушити проти іншої сторони судовий розгляд для пред’явлення вимоги, що випливає з договору або пов’язаного з його порушенням, припиненням або недійсністю. Тим самим вона вносить ясність і передбачуваність відносно одного з аспектів, що мають велике значення для розгляду позову.

У більшості правових систем можливість пред’явлення позовної вимоги після закінчення зазначеного терміну обмежується або погашається, щоб перешкодити проведенню судового розгляду настільки пізнього, що докази, які стосуються вимогу, ймовірно, стануть ненадійними або будуть втрачені, і щоб забезпечити захист від невизначеності, яка з'явилася б у внаслідок того, що сторона залишається відкритою для непред’явлення вимог протягом тривалого періоду часу. Однак між правовими системами існують численні розбіжності щодо концептуальної основи для вищевикладеного, що призводить до значних розбіжностей у тривалості терміну позовної давності, а також у нормах, які регулюють питання про позови після закінчення цього терміну. Зазначені відмінності можуть викликати певні проблеми під час примусового виконання вимог, що випливають з міжнародних угод купівлі-продажу. У зв’язку з цим у 1974 році була підготовлена і прийнята Конвенція про позовну давність. Прийнятим у 1980 році Протоколом до Конвенції про позовну давність були додатково внесені поправки з метою приведення її тексту у відповідність з текстом КМКПТ, зокрема щодо сфери застосування та допустимих заяв. І дійсно, у функціональному плані Конвенція про позовну давність може вважатися частиною КМКПТ і, таким чином, розглядатися у якості важливого кроку на шляху до всеосяжної стандартизації права міжнародної купівлі-продажу.

Конвенція про позовну давність застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах, якщо обидві ці держави є договірними державами або якщо норми міжнародного приватного права обумовлюють застосування до договору купівлі-продажу товарів права однієї з Договірних держав. Конвенція також може застосовуватися в силу вибору сторін.

Термін позовної давності становить чотири роки (ст. 8 Конвенції). За певних умов цей термін може бути продовжений максимум до десяти років (ст. 23). Крім того, Конвенція про позовну давність регулює деякі питання, що стосуються наслідків, пов’язаних з початком розгляду справи в одній
з Договірних держав.

У Конвенції про позовну давність також містяться норми,які стосуються припинення і продовження терміну позовної давності. Перебіг цього терміну припиняється, коли позивач починає судовий або арбітражний розгляд або ставить свою вимогу в ході розпочатого раніше розгляду. Якщо розгляд завершується без винесення обов’язкового для виконання рішення по суті вимоги, то вважається, що термін позовної давності на час провадження не переривався. Однак якщо за час розгляду цей термін закінчився або якщо до його закінчення залишається менше одного року, позивачеві надається додатковий термін тривалістю в один рік для початку нового розгляду (ст. 17).

Ніяка вимога не підлягає визнанню або примусовому здійсненню у судовому розгляді, розпочатого після закінчення строку позовної давності (п. 1 ст. 25). Таке закінчення строку не береться до уваги, якщо тільки на нього не посилаються сторони розгляду (ст. 24), проте держави можуть зробити заяву, що дозволяє судам враховувати закінчення строку позовної давності за своєю власною ініціативою (ст. 36). В інших випадках єдиним винятком з правила, що забороняє визнання і примусове здійснення, є ситуація, коли сторона ставить свою вимогу в порядку заперечення або для взаємозаліку проти вимоги, що пред’являється іншою стороною (п. 2 ст. 25).

Конвенція про позовну давність застосовується тільки по відношенню до міжнародних угод і позбавляє від необхідності звертатися до норм міжнародного приватного права у зв’язку з договорами, які входять до сферу її застосування. Стосовно міжнародних договорів купівлі-продажу, що випадають зі сфери застосування Конвенції про позовну давність, а також стосовно договорів, для яких юридично дійсний вибір інших правових норм, дія Конвенції про позовну давність не поширюється. Щодо внутрішніх договорів купівлі-продажу Конвенція про позовну давність не поширюється.

Єдині правила, що стосуються договірних умов про узгоджену суму, яка належить в разі невиконання зобов'язань 1983 р. Метою таких правил є уніфікація застосування, у тому числі дійсності, пунктів, які стосуються виплати стороною узгодженої суми будь-то в якості штрафної санкції або в якості компенсації у разі невиконання однією стороною своїх контрактних зобов’язань у рамках міжнародної торгової угоди.

Правове керівництво ЮНСІТРАЛ з міжнародних зустрічних торговельних угод 1992 р. Метою керівництва є надання допомоги сторонам, які уклали міжнародні зустрічні торгові угоди, в яких одна сторона поставляє товари або послуги іншій стороні, в обмін на зобов’язання укласти інший контракт. У керівництві визначаються правові питання, пов’язані з такими торговими угодами, і розглядаються можливі договірні рішення.