Міжнародно-правове регулювання міжнародних платежів: проблема запобігання міжнародному шахрайству

Розглядаючи питання міжнародно-правового регулювання міжнародних платежів, слід звернутися до Конвенції Організації Об’єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про незалежні гарантії та резервні акредитиви (Нью-Йорк, 1995 р.) була прийнята Генеральною Асамблеєю 11 грудня 1995 р. та покликана сприяти використанню гарантій і резервних акредитивів, незалежно від того, чи використовується традиційно в конкретній країні тільки один або інший з цих документів. Конвенція також закріплює визнання загальних основних принципів і характеристик, притаманних незалежним гарантіям і резервним акредитивам, і таким чином скорочує невизначеність у застосуванні таких документів у міжнародній торгівлі. Конвенція застосовується до міжнародного зобов'язанням: a) якщо комерційне підприємство гаранта / емітента, у якому видано зобов'язання, знаходиться у Договірній Державі; б) якщо норми міжнародного приватного права відсилають до права Договірної Держави, за умови, що зобов’язання не виключає застосування Конвенції. Конвенція набула чинності 1 січня 2000 року. Вісім держав ратифікували Конвенцію, серед них: Білорусь, Еквадор, Сальвадор, Габон, Кувейт, Ліберія, Панама, Туніс, Сполучені Штати Америки.

Наступним джерелом міжнародного приватного права з регулювання міжнародних платежів є Конвенція Організації Об’єднаних Націй про міжнародні переказні векселі і міжнародні прості векселі (Нью-Йорк, 1988 р.), яка була прийнята Генеральною Асамблеєю 9 грудня 1988 р. та покликана усунути серйозні невідповідності і невизначеність, що існують у відносно інструментів, які використовуються для міжнародних платежів. Конвенція застосовується у тому випадку, якщо сторони використовують оборотний інструмент в особливій формі із зазначенням, що на цей інструмент застосовується Конвенція ЮНСІТРАЛ 1988 р. Конвенція наразі не набула чинності, так як її ратифікували лише 5 держав (Канада, Габон, Гвінея, Гондурас, Ліберія, Мексика, Російська Федерація, Сполучені Штати Америки) з необхідних 10.

Задля допомоги національним законодавцям ЮНСІТРАЛ розробила Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перекази, який був прийнятий ЮНСІТРАЛ 15 травня 1992 р., і стосується операцій, що починаються наказом переказодавача банку передати в розпорядження бенефіціара певну суму коштів. Типовий закон охоплює такі питання, як зобов’язання відправника наказу і банку-одержувача, час платежу банку-одержувача і обмеження відповідальності банку перед його відправником або переказодавачем у разі затримки переказу або здійснення іншої помилки.

Слід зазначити, що ще в 2002 році Комісія Організації Об'єднаних Націй по праву міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) вперше розглянула проблему шахрайської практики, яка здійснює значний негативний економічний вплив на світову торгівлю і негативно позначається на функціонуванні законних комерційних інститутів. У результаті низки консультацій з експертами та державними службовцями, які регулярно стикаються і борються з випадками комерційного шахрайства, представляють різні регіони, підходи і сфери знань, ЮНСІТРАЛ усвідомила широке поширення комерційного шахрайства, його значний вплив у світі, що не залежить від рівня економічного розвитку країни або її системи державного управління. При розгляді можливих способів реагування на цю загрозу було висловлено думку про те, що освіта і професійна підготовка можуть зіграти значну роль у попередженні шахрайства і, що особливо корисно, - в боротьбі з шахрайством можливо було б виявити загальні ознаки і показники, що попереджають про наявність комерційного шахрайства.

З цією метою у наступні роки секретаріат ЮНСІТРАЛ провів наради з міжнародними експертами та державними службовцями, які володіють знаннями, що дозволяють визначити і запобігти комерційному шахрайству. Загальна задача цього проекту полягала в наданні сприяння в запобіганні комерційного шахрайства шляхом підготовки доступного для розуміння і загальнодоступного документа («Розпізнавання і запобігання комерційного шахрайства. Показники комерційного шахрайства»), де наводилися б показники, які допомагали б потенційним жертвам і організаціям, яким вони належать, у визначенні поведінки, яка могла б бути пов'язана з комерційним шахрайством або могла б являти собою це комерційне шахрайство. Органам державного управління та іншим структурам і організаціям пропонується домагатися максимально широкого поширення матеріалів, підготовлених ЮНСІТРАЛ, і стимулювати їх використання у запобіганні шахрайства.

Документ «Розпізнавання і запобігання комерційного шахрайства. Показники комерційного шахрайства» визначає елементи, що є ключовими для встановлення комерційного шахрайства:

1) у наявності елемент введення в оману або надання неточної, неповної або тієї, що вводить в оману інформації;

2) покладаючись на неправдиві відомості або на надану або приховану інформацію, жертва шахрайства розлучається з будь-якої належить їй цінною річчю або відмовляється від того чи іншого права;

3) шахрайство характеризується значними економічними масштабами;

4) при шахрайстві в наявності використання або зловживання і компрометація або деформація комерційних систем і їх законних інструментів з можливими наслідками міжнародного масштабу;

5) результатом цього є втрата вартості.

Отже, процес уніфікації норм міжнародного приватного права у сфері міжнародних платежів є одним із ключових для ЮНСІТРАЛ, але, нажаль, держави не спішать брати на себе зобов’язання з цих важливих питань. Проте актуальні проблеми, такі як шахрайство, вимагають скоординованих дій держав, без чого попередити порушення не видається можливим.