Практика Князівства Ліхтенштейн щодо застосування Нью-Йоркської конвенції

ЮНСІТРАЛ підготував огляд практики, пов’язаної з Конвенцією ООН про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень, розглянемо приклад Князівства Ліхтенштейн.

Справа 1379 щодо положень статті IV (2) Нью-Йоркської конвенції, яку розглядав Верховний суд Князівства Ліхтенштейн від 7 червня 2013 року. Оригінал опубліковано німецькою мовою в електронній базі судових постанов Ліхтенштейну, доступно за посиланням.

Сторона, клопотала про визнання і приведення у виконання в Ліхтенштейні арбітражного рішення, винесеного Міжнародною торговою палатою (МТП), і представила до суду Ліхтенштейну оригінал арбітражного рішення англійською мовою та його переклад на німецьку мову. Переклад був виконаний швейцарським перекладацьким агентством, а підпис його перекладача був засвідчений державним нотаріусом. Районний суд першої інстанції Князівства Ліхтенштейн визнав арбітражне рішення, як таке, що підлягає виконанню і задовольнив клопотання. Однак апеляційний суд клопотання про визнання і приведення у виконання відхилив. На думку апеляційного суду, клопотання не відповідало вимогам пункту 2 статті IV Нью-Йоркської конвенції, який говорить, що "переклад [арбітражного рішення] засвідчується офіційним чи присяжним перекладачем чи дипломатичною або консульською установою".

Верховний суд Князівства Ліхтенштейн прийняв до розгляду нову апеляцію, скасував постанови нижчестоящих судів і повернув справу до суду першої інстанції для винесення нового рішення після завершення додаткового провадження з метою усунення формальних недоліків. Верховний суд зазначив, що Нью-Йоркську конвенцію слід тлумачити виходячи з того, що вона призначена для полегшення арбітражу і виконання арбітражних рішень, тому при оцінці відповідності перекладів іноземних арбітражних рішень вимогам про завірення, викладеним в пункті 2 статті IV, не слід виявляти зайвого формалізму. У той же час, якщо є можливість представити "офіційний" переклад, відступати від формулювання даного положення не слід. З приводу цієї справи Верховний суд зауважив, що законодавство Ліхтенштейну не передбачає завірення перекладів ні офіційними або присяжними перекладачами, ні дипломатичною або консульською установою. Відповідно до статті 5 Закону від 26 листопада 1999 року про допуск перекладачів до участі в судовому та адміністративному провадженні (LGBI 2000/15) Верховний суд визначив, що завіряти переклади іноземних арбітражних рішень з метою їх приведення у виконання в Ліхтенштейні вправі тільки особи, занесені до реєстру перекладачів, які пройшли атестацію на участь у судовому та адміністративному провадженні в Ліхтенштейні. На думку Верховного суду, вимоги пункту 2 статті IV Нью-Йоркської конвенції можна вважати належним чином виконаними тільки в тих випадках: 1) якщо переклад арбітражного рішення виконано особою, внесеною до офіційного реєстру відповідно до статті 5 закону LGBI 2000/15, або 2) якщо вірність перекладу засвідчена особою, внесеною до такого реєстру.

Верховний суд далі визначив, що апеляційний суд в принципі не мав права відхилити клопотання про визнання і приведення у виконання арбітражного рішення, оскільки відсутність завіреного перекладу представляло собою лише порушення формальних вимог. У подібних випадках суд зобов'язаний надати заявникам розумну кількість часу на усунення формального недоліку, тобто на те, щоб представити завірений переклад або отримати підтвердження вірності перекладу у сертифікованого перекладача.