ЗАСТОСУВАННЯ КОНВЕНЦІЇ ПРО ВИЗНАННЯ І ПРИВЕДЕННЯ У ВИКОНАННЯ ІНОЗЕМНИХ АРБІТРАЖНИХ РІШЕНЬ (НЬЮ-ЙОРКСЬКА КОНВЕНЦІЯ): ПРАКТИКА ГРУЗІЇ (ЧАСТИНА 2)
Практика Грузії щодо застосування Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень є певною мірою показовою. Саме тому ми знову звертаємося до огляду цієї практики на прикладах конкретних справ.
24 травня 2002 року ТОВ R.L. уклало договір на поставку силікомарганцю з акціонерним товариством Z. Factory. Договір регулювався англійським правом і передбачав передачу спорів до арбітражу у Лондоні. Після виникнення між сторонами спору ТОВ R.L. почало арбітражний розгляд у Лондоні у зв’язку з порушенням договірних зобов’язань акціонерними товариством. 25 квітня 2003 року третейський суд виніс рішення на користь R.L., а R.L. звернулося до Верховного суду Грузії з клопотанням про визнання і приведення цього рішення у виконання. Акціонерне товариство висунуло заперечення на це клопотання на підставі підпунктів (а) і (d) пункту 1 статті V Нью-Йоркської конвенції та заявило, що згідно з грузинським законодавством, підприємство, контрольний пакет або більше 50 відсотків акцій якого належить державі, може укладати договори, що передбачають звернення до арбітражу, тільки з дозволу Міністерства юстиції Грузії. Акціонерне товариство заявило, що, оскільки його контрольний пакет належав державі, а договір був укладений без санкції Міністерства юстиції, арбітражна угода була недійсною за грузинським законодавством, так як акціонерне товариство не володіло правоздатністю за змістом підпункту (а) пункту 1 статті V Нью-Йоркської конвенції. Акціонерне товариство також заявило, що арбітражний розгляд проводився не у відповідності з угодою сторін, оскільки сторони домовилися про розгляд справ складом з трьох арбітрів, тоді як спір розглядався одноосібним арбітром.
Верховний суд Грузії задовольнив клопотання про визнання і приведення у виконання арбітражного рішення, зазначивши, що він не має права перевіряти законність і вмотивованість арбітражного рішення іноземного третейського суду і, що іноземні арбітражні рішення мають обов’язкову силу і підлягають виконанню у Грузії відповідно до статті III Нью-Йоркської конвенції. Перерахувавши всі підстави для відмови в приведенні у виконання, передбачені пунктом 1 статті V Нью-Йоркської конвенції, Верховний суд зазначив, що для того, щоб домогтися відмови у приведенні у виконання арбітражного рішення на підставі підпункту (а) пункту 1 цієї статті, одна з сторін повинна довести, що арбітражна угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували (у даному випадку – за правом Англії), у зв’язку з чим суд констатував, що акціонерне товариство не змогло довести, що арбітражна угода є недійсною або що воно само не володіло правоздатністю на укладення договору згідно з англійським правом. Верховний суд також визначив, що угода є дійсною згідно з правом Грузії. З приводу заперечення про можливість застосування підпункту (d) пункту 1 статті V Нью-Йоркської конвенції Верховний суд зауважив, що відповідно до домовленості сторін арбітражний розгляд проводився відповідно до закону Сполученого Королівства 1996 року «Про арбітраж», стаття 17 якого дозволяє арбітру, призначеного однією з сторін, розглядати справу одноосібно, якщо інша сторона не призначила свого арбітра. Верховний суд зазначив, що акціонерне товариство, незважаючи на відповідне прохання, не призначила свого арбітра, і тому арбітр, призначений ТОВ R.L., виніс арбітражне рішення одноосібно відповідно до угоди сторін і законів держави проведення розгляду.
Відносно іншої справи, 25 вересня 1998 року Київський [...] інститут уклав договір з Тбіліським технологічним інститутом на виконання робіт по демонтажу несанкціонованої конструкції у житловому будинку в Тбілісі. Згодом Київський інститут звернувся до Київського арбітражного суду з позовом до Тбіліського інституту про несплату грошової суми за договором. Домігшись винесення рішення на свою користь, Київський інститут звернувся до Верховного суду Грузії з клопотанням про визнання цього рішення і його приведення у виконання у Грузії. Тбіліський інститут подав заперечення на клопотання, заявивши, що він був позбавлений можливості брати участь в арбітражному розгляді і дати пояснення по справі.
Верховний суд залишив клопотання про визнання і приведення у виконання арбітражного рішення без задоволення. Керуючись підпунктом (b) пункту 1 статті V Нью-Йоркської конвенції та законом Грузії «Про міжнародне приватне право», суд встановив, що не було представлено достатніх доказів того, що Тбіліський інститут був повідомлений про призначення арбітра та початок арбітражного розгляду і що йому було належним чином вручено повідомлення про слухання справи. Верховний суд зазначив, що у відповідь на його прохання про те, щоб Київський арбітражний суд і Київський інститут представили докази вручення сповіщення Тбіліському інституту, Київський арбітражний суд зміг підтвердити лише факт відправлення повідомлення, але не факт його вручення. Верховний суд зазначив, що порушення процесуальних норм не повинно ставити сторони в нерівне становище і що рівноправність сторін є одним з основоположних принципів судочинства і означає, що кожній зі сторін повинна бути надана можливість подати пояснення по справі. Суд прийшов до висновку, що неповідомлення однієї зі сторін про початок провадження є порушенням її процесуальних прав. На цій підставі Верховний суд Грузії відмовив у визнанні та виконанні арбітражного рішення. Разом з тим він зазначив, що Київський інститут має право повторно подати клопотання про визнання і приведення у виконання арбітражного рішення, якщо йому вдасться зібрати докази того, що Тбіліський інститут був в установленому законом порядку повідомлений про призначення арбітра, початок арбітражного розгляду і проведення слухань.
