Міжнародно-правові стандарти прав внутрішньо переміщених осіб

Станом на 21 травня 2015 року Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) надало інформацію про 1299 800 внутрішньо переміщених осіб. Ці дані надані Міністерством соціальної політики. За інформацією Державної служби України з надзвичайних ситуацій, приблизно 20 000 внутрішньо переміщених осіб – з Криму. Оскільки процес становлення централізованої системи реєстрації досі триває, реальна кількість осіб, переміщених всередині держави, залишається невідомою та може бути вищою.

За даними Моніторингового центру з питань недобровільних переміщень, чисельність внутрішньо переміщених осіб у світі досягла рекордної відмітки – 33,3 млн осіб, що вдвічі перевищує чисельність біженців (близько 16 млн). А саме в Сирії, Судані, Нігерії, Іраку, Європі – 2,2 млн., у в Азербайджані – 543 тис., Вірменії – 8 тис, Грузії – 206 тис, Росії – 34 тис., Туркменістані – 4 тис., Узбекистані – 3 тис., Україні - 1299 800.

Тривалий час внутрішньо переміщені особи отримували допомогу в обмеженому обсязі, а іноді навіть взагалі не отримували. Міжнародний Комітет Червоного Хреста здійснює діяльність у цій сфері. Наприкінці 1990-их рр. та у 2005 році інші організації та уряди розпочали широке обговорення даної проблеми, визнавши відсутність необхідної допомоги внутрішньо переміщеним особам та виробивши більш узгоджений, всеосяжний та «передбачуваний» підхід до вирішення проблеми.

У 1998 році були прийняті Керівні принципи з питання про переміщення осіб всередині держави, які були підготовлені представником Генерального секретаря з питання про внутрішньо переміщених осіб. Керівні принципи представляють собою набір з 30 рекомендацій, які дають визначення внутрішньо переміщених осіб, пропонують огляд значного масиву існуючих міжнародних інструментів у сфері захисту основних прав людини, і опис рівня відповідальності держав. Незважаючи на те, що рекомендації не носять обов'язкового характеру для держав, вони є мінімальними стандартами роботи з внутрішньо переміщеними особами і використовуються все зростаючим числом держав та установ.

Відповідно до положень Керівних принципів переміщеними всередині держави особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або місця звичайного проживання, зокрема в результаті збройного конфлікту або щоб уникнути наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, стихійних або викликаних діяльністю людини лих, і які не перетинали міжнародно - визнаних державних кордонів.

Переміщені всередині держави особи користуються на основі повної рівності тими ж передбаченими міжнародним правом і національним законодавством правами і свободами, якими користуються інші особи у їхній державі. Вони не повинні піддаватися дискримінації при здійсненні будь-яких прав і свобод на тій підставі, що вони є переміщеними всередині держави особами.

Принципи є абсолютними і виключають будь-яку дискримінацію.

Деякі переміщені всередині держави особи, такі, як діти, особливо несупроводжувані неповнолітні, вагітні жінки, матері з малолітніми дітьми, жінки, які очолюють домашні господарства, інваліди та особи похилого віку, мають право на необхідні їм захист і допомогу, а також на звернення, яке враховує їхні особливі потреби. Кожна людина має право на повагу до його людської гідності, а також на фізичну, психічну і моральну недоторканність. Кожна людина, де б вона не знаходилася, має право на визнання її правосуб'єктності.

Слід зазначити, що кожна людина має право на захист від свавільного переміщення з його будинку або місця постійного проживання. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений майна та власності.

Також, переміщення не здійснюються у таким спосіб, який порушує права переміщених осіб на життя, повагу до людської гідності, свободу і безпеку. Всі переміщені всередині держави особи мають право на адекватний життєвий рівень.

Кожна переміщена всередині держави особа має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Зокрема, переміщені всередині держави особи мають право вільно залишати табори та інші поселення і повертатися в них.

Переміщені всередині держави особи мають права: шукати безпечні умови життя в іншій частині держави; залишати свою державу; шукати притулок в іншій державі; на захист від примусового повернення або розселення у будь-якому місці, де може виникнути загроза їх життю, безпеці, свободі та / або здоров’ю.

Переміщеним усередині держави особам забезпечується захист від дискримінаційного арешту та утримання під вартою внаслідок їх переміщення. Ні за яких обставин переміщені всередині держави особи не можуть бути взяті в заручники.

Важливим є гарантія, що переміщуваним всередині держави особам забезпечується, зокрема, захист від: геноциду; вбивства; страт без належного судового розгляду або довільних страт; і насильницьких зникнень, включаючи викрадення чи таємне утримання під вартою, що представляють небезпеку для життя чи призводять до смерті. Забороняються також загрози вчинення будь-яких з перерахованих вище дій і підбурювання до них.

Щодо гарантій внутрішньо переміщених осіб під час збройного конфлікту, то забороняються за будь-яких обставин напад чи інші акти насильства щодо переміщених всередині держави осіб, які не беруть участь або припинили участь у воєнних діях. Переміщеним усередині держави особам забезпечується, зокрема, захист від: прямих або невибіркових нападів або інших актів насильства, включаючи створення зон, у яких вирішуються напади на цивільних осіб; голоду як методу ведення військових дій; їх використання як заслін при захисті військових цілей від нападу або для прикриття, сприяння або створення перешкод військовим операціям; нападів на їх табори або поселення; і застосування протипіхотних наземних мін.

Ні за яких обставин не можна здійснювати призов переміщених дітей в армію, а також примушувати їх або дозволяти їм брати участь у військових діях. Переміщеним усередині держави особам забезпечується захист від дискримінаційної практики призову в будь-які збройні сили або угруповання внаслідок їхнього переміщення. За будь-яких обставин забороняється, зокрема, жорстока, нелюдська або принижуюча гідність практика примусового призову або покарання за ухилення від призову.

Слід зазначити, що категорія «внутрішньо переміщених осіб», відрізняється від категорії «біженців». Обидві категорії осіб часто змушені покинути свої будинки з одних і тих причин. Цивільних осіб називають «біженцями», коли вони перетинають міжнародний кордон у пошуках притулку в іншій державі. Особи, переміщені всередині державі, з тих чи інших причин залишаються на території своїх держав.

УВКБ ООН не має мандату щодо діяльності із захисту внутрішньо переміщених осіб. У 1972 р. Генеральна Асамблея ООН розширила мандат УВКБ ООН, який охоплював біженців та шукачів притулку, тобто людей, вимушених залишити державу проживання та шукати міжнародного захисту, на осіб, переміщених всередині власних країн. Однак, у 2005 р. був погоджений більш скоординований і погоджений підхід до вирішення даної проблеми, відомий як «кластерний підхід».

Зазвичай УВКБ ООН діяло під егідою Управління Координатора ООН з надання надзвичайної допомоги. У даний час Агентство ООН у справах біженців грає «провідну» роль у контролі щодо задоволення потреб внутрішньо переміщених осіб у правовому захисті і притулку, а також координації процесу управління новоствореними таборами. Інші агентства системи ООН прийняли на себе аналогічні функції у сфері постачання води і продовольства, охорони здоров'я, логістики і телекомунікацій. З 1 січня 2006 р. УВКБ ООН несе відповідальність за надання правового захисту, забезпечення тимчасовим житлом у надзвичайних ситуаціях і управління таборами для осіб, переміщених всередині держави. У рамках цих обов'язків Агентство розширило свої операції у декількох державах, так у 2007 р. даний підхід застосовувався у Демократичній Республіці Конго, Уганді, Ліберії, Сомалі, Чаді, Центрально-Африканській Республіці, Кот-Д’Івуарі (тільки кластер захисту), Ефіопії та Колумбії, а з 2014 р. – в Україні.

20 жовтня 2014 року Агентство ООН у справах біженців привітало ухвалення Закону «Про права та свободи внутрішньо переміщених осіб». Закон надає внутрішньо переміщеним особам відповідні права, серед яких захист проти дискримінації, примусового повернення та допомога у добровільному поверненні.