Як приймалася Загальна декларації прав людини?

10 грудня світ відзначає День прав людини - в 1948 році в цей день був прийнятий один з основоположних міжнародних документів - Загальна декларація прав людини. Її 30 статей охоплюють всі сфери життя, вона переведена на 500 мов. Щоб зрозуміти, яким неймовірним досягненням стало її створення, познайомтеся з її історією.

Ще до появи Загальної декларації прав людини, буквально в перші дні існування ООН, 16 лютого 1946 р., держави-члени новонародженої організації вирішили створити Комісію з прав людини, яка стала головним правозахисним органом ООН. І першим її кроком стала розробка Загальної декларації. Очолити її доручили вдові американського президента Франкліна Рузвельта - Елеонорі. Вона користувалася міжнародною репутацією поборниці прав всіх пригноблених.

Перше засідання Комісії ООН з прав людини відбулося в січні 1947 року в містечку під назвою Лейк Саксесс в околицях Нью-Йорка. Спочатку до складу Комісії увійшли представники 18 держав світу.

Елеонора Рузвельт представила експертів журналістам:

«Я почну справа, з представника Франції професора Рене Кассена ...»

Французький юрист зіграв ключову роль в створенні Загальної декларації прав людини.

«Представник Китаю, заступник голови комітету, доктор Чанг».

Під час бурхливих дебатів з приводу формулювань Загальної декларації прав людини китайський делегат один зберігав спокій, вставляючи глибоко філософські зауваження.

«Зліва від мене - секретар Комітету доктор Хамфрі».

Високий і привабливий представник Канади Джон Хамфрі - декан правового факультету відомого університету Мак Гілл - разом з французом Рене Кассеном був співавтором тексту Загальної декларації.

«Представник СРСР - професор Володимир Корецький».

Завдяки наполегливості радянського юриста перша стаття Загальної декларації прав людини свідчить, що всі люди народжуються вільними і рівними. Корецький оскаржував формулювання «створені рівними», яка, на думку представника СРСР, носила релігійний відтінок.

Е. Рузвельт представляє співавторів Загальної декларації прав людини.

В процесі роботи над текстом було запропоновано 150 поправок.

Готовий текст Декларації автори представили на суд Генеральної Асамблеї ООН. Але представник СРСР Вишинський намагався зірвати її схвалення.

«Незважаючи на деякі свої достоїнства, цей проект має ряд великих недоліків, головний з яких полягає в його формально-юридичному характері і відсутності в цьому проєкті яких би то не було заходів, які були б здатні сприяти здійсненню проголошених у цьому проєкті основних свобод і прав людини».

Більше відомий як безжалісний прокурор на процесах ворогів народу, Андрій Януарійович Вишинський з 1940 року працював першим заступником наркома закордонних справ. Зрозуміло, що проєкт Декларації йому не подобався. Не маючи можливості сказати про це відкрито, він критикував його за абстрактний характер, не підкріплений конкретними зобов'язаннями держав: «Що ж залишається? Залишається голе проголошення. Сентенція. Побажання. Вигук. Гасло. Але не стаття». Він вважав схвалення Декларації «неприпустимою помилкою»: «Те, що зроблено, зроблено не дарма. Але те, що зроблено, - настільки недостатньо, що при такому стані проєкту Декларації її приймати на цій сесії і зробити прапором нашої Організації в дуже і виключно, я б сказав, важливому питанні про права людини було б серйозною і неприпустимою помилкою».

Члени ООН не повірили пану Вишинському і вже на наступний день - 10 грудня - схвалили Загальну декларацію прав людини. А вже в наступному році відносини між СРСР і Заходом настільки загострилися, що, прислухайся члени ООН до сталінського прокурора, Декларації у нас могло б і не бути.

А. Я. Вишинський про Загальну декларацію прав людини.

Матеріал підготовлений Наталією Терехової та Петром Міщенко, розміщений на сайті ООН.