Захист нематеріальної культурної спадщини: extra bellum, durante bello

Війна знищує народи, держави та індивідів. Війна знищує економіку, екологію та культуру. Тому міжнародне право забороняє агресію, геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини. Серед цих заборон – заборона злочинів проти культурних цінностей, культурної спадщини. Водночас окремою, але майже не захищеною, є нематеріальна культурна спадщина.

Очевидно, що війна впливає на все населення України. Забезпечення безпеки і основних потреб у період збройного конфлікту посідають першочергове місце. Інші питання посідають друге місце або відкладаються «на потім». Водночас вже зараз документуються воєнні злочини та фіксуються збитки від збройної агресії рф. Зазначене стосується і культурної спадщини, і культурних цінностей, але не стосується нематеріальної культурної спадщини.

У межах проєкту “Воєнні злочини в Україні: музеї та нематеріальна культурна спадщина під прицілом” ГО “Фонд підтримки фундаментальних досліджень” звернулася із запитанням чи фіксувалися воєнні злочини проти нематеріальної культурної спадщини до всіх обласних військових адміністрацій України. Більшість ОВА повідомили щодо відсутності фіксації таких воєнних злочинів. Водночас Луганська, Запорізька та Донецька обласні військові адміністрації повідомили, що інформація про здійснення воєнних злочинів проти нематеріальної культурної спадщини не надходила через відсутність комунікаційних зв’язків з окупованими територіями.

Тобто наразі неможливо говорити про оцінку збитків, які війна завдає нематеріальній культурній спадщини. Водночас, оскільки носії нематеріальної культурної спадщини – люди, а війна впливає на життя всіх людей, то вплив війни на нематеріальну культурну спадщину має оцінюватися у 100%. Тим більше не може йтися про створення додаткових сприятливих умов для її відтворення та передачі.

Окремо варто зазначити, що Україна та держава-агресор значно розходяться у підходах щодо збереження та захисту нематеріальної культурної спадщини. Перш за все, Україна приєдналася до Конвенції ЮНЕСКО у 2008 році відповідно до Закону України від 6 березня 2008 року № 132-VI «Про приєднання України до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини». Росія – навпаки не приєдналася до Конвенції ЮНЕСКО. Тобто вона не брала на себе жодних міжнародних зобов’язань щодо збереження нематеріальної культурної спадщини. Як наслідок – росія не має права пропонувати свої елементи для внесення до переліку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. Проте у переліку ЮНЕСКО присутні елементи «російського походження», які були включені за пропозиціями інших держав.

Це важливо з точки зору розуміння як загалом росія ставиться до нематеріальної культурної спадщини, навіть своєї, а саме – не визнає її як таку, що потребує збереження і захисту.

Україна – навпаки. В останні роки було багато зроблено для обліку та захисту нематеріальної культурної спадщини України. Наразі до Списку шедеврів усної та нематеріальної культурної спадщини людства від України внесено: Петриківський декоративний розпис (2013); Козацькі пісні Дніпропетровщини (2016); Традиція Косівської мальованої кераміки (2019); Орнек, кримськотатарський орнамент і знання про нього (2021); Культура приготування українського борщу (2022).

Це само по собі впливає на захист елементів нематеріальної культурної спадщини, як в мирний час, так і в період збройного конфлікту. Тобто, така нематеріальна культурна спадщина ідентифікована, визнана на міжнародному рівні та їй надано найвищий ступень захисту шляхом включення до списку ЮНЕСКО.

Закон України від 8 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини» не містить визначення нематеріальної культурної спадщини. Це здавалося б дивним, але є логічним і відповідає загальній концепції міжнародного права щодо культурної спадщини. Натомість у Законі України 14 грудня 2010 року № 2778-VI «Про культуру» є і визначення нематеріальної культурної спадщини, і її вираження (фактично форми), і навіть загальні положення щодо того хто і як має забезпечувати її збереження.

В Україні також існує Національний перелік елементів нематеріальної культурної спадщини. Порядок ведення Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України затверджено Наказом Міністерства культури України від 11.12.2017 № 1319, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 09 січня 2018 р. за № 20/31472.

Станом на середину березня 2023 року Національний перелік нематеріальної культурної спадщини України налічує 63 елементи. Він містить назву елемента нематеріальної культурної спадщини, його охоронний номер, галузь нематеріальної культурної спадщини, географічне розташування, дату і номер рішення про включення елемента Національного переліку.

Окремо варто зазначити, що станом на 24 лютого 2022 року – дату початку повномасштабного збройного вторгнення росії на суверенну територію України, Національний перелік нематеріальної культурної спадщини України налічував всього 26 елементів, включених за всі попередні роки.

Тобто вже протягом 2022 року Україна почала активно додавати елементи нематеріальної культурної спадщини до Національного переліку, фактично використовуючи такий облік як елемент захисту.

Особливістю нематеріальної культурної спадщини є її нерозривний зв’язок з особою-носієм нематеріальної культурної спадщини. Водночас ці особи-носії нематеріальної культурної спадщини ніяк не ідентифікуються і не мають жодного окремого правового захисту. Наприклад, під час невибіркового обстрілу майже неможливо ідентифікувати, що було вбито особу, яка володіла унікальними знаннями усної творчості українського народу і що такі знання, можливо, втрачені назавжди. Зрозуміло, що для практичної реалізації такої ідентифікації виникає багато питань. Але коли мова йде про навмисне вбивство у контексті збройного конфлікту з метою знищити саме носія нематеріальної культурної спадщини України, ця характеристика виступає кваліфікуючою ознакою, зокрема, воєнного злочину та злочину геноциду.

Тому важливою є ідентифікація носія нематеріальної культурної спадщини. Відповідно до абзацу третього пункту 1 частини другої статті 2 зазначеного вище Закону України «Про культуру», народні художні промисли та ремесла відносяться до нематеріальної культурної спадщини. В Україні є окремий Закон України від 1 червня 2001 року № 2547-III «Про народні художні промисли». У ньому є, зокрема, як визначення народного художнього промислу, та і особи майстра. Так, майстер народного художнього промислу – це фізична особа, носій традицій народного мистецтва, яка створює і виготовляє вироби народного художнього промислу відповідно до його традицій. Також чинним є Перелік видів виробництв і груп виробів народних художніх промислів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 13 березня 2002 р.

Тобто Україна на рівні окремого закону дає визначення особи-носіїв нематеріальної культурної спадщини, які займаються її відтворенням на постійній основі. Відтворення нематеріальної культурної спадщини може бути їх основним видом діяльності, в тому числі як фізичної особи-підприємця. Також Міністерство культури та інформаційної політики України повідомляло про плани створити окремий реєстр таких осіб.

Враховуючи вищезазначене, Україна у своєму законодавстві також виокремила нематеріальну культурну спадщину від «загальної» культурної спадщини і віднесла її до культури загалом. Це відповідає і міжнародному праву.

Бо нематеріальна культурна спадщина не має окремих об’єктів щодо яких можна встановити окремі правові режими захисту, до нематеріальної культурної спадщини неможливо застосувати механізм реституції чи репарацій. Вона є уособленням народу, що її передає, і культурою сама по собі. Фактично, її можливо зберегти лише шляхом збереження етносу, якому вона належить. Тобто у даному випадку мають застосовуватися механізми захисту цивільного населення під час збройного конфлікту. Водночас вона може стати «лакмусовим папірцем» у разі скоєння злочину геноциду, бо саме нематеріальна культурна спадщина є тим зв’язком, що об’єднує покоління та формує культуру народу.

Враховуючи зазначене, питання захисту нематеріальної культурної спадщини є комплексним та багатогранним. Йому має приділятися належна увага як у мирний час, та і у період збройних конфліктів. Тому для України зараз дуже важливо фіксувати та документувати воєнні злочини з урахуванням всіх факторів, включаючи чи є особа носієм того чи іншого елемента нематеріальної культурної спадщини. Крім того, Україна на власному прикладі може продемонструвати недосконалість механізмів міжнародно-правового захисту культурної спадщини у всіх її проявах та ініціювати внесення відповідних змін чи доповнень у майбутньому.

Публікацію створено в межах проєкту “Воєнні злочини в Україні: музеї та нематеріальна культурна спадщина під прицілом”, що реалізується ГО “Фонд підтримки фундаментальних досліджень” – членом Коаліції “Україна. П’ята ранку" та здійснюється у рамках проєкту “Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства” (впроваджується ІСАР “Єднання” за фінансової підтримки Європейського Союзу). Зміст публікації є виключною відповідальністю ГО «Фонд підтримки фундаментальних досліджень» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Ярослава Савченко
Керівниця проєктів ГО «Фонд підтримки фундаментальних досліджень»

Наталія Хендель
Експертка ГО «Фонд підтримки фундаментальних досліджень»