Захист прав дітей під час збройного конфлікту на території Східної України: проблема правової визначеності
Звіт «Ризик залучення у військові сили і / або угруповання учнів професійно-технічних навчальних закладів Донецької області, розташованих в безпосередній близькості від зони проведення воєнних дій» підготовлений представництвом Датської Ради з Біженців в Україні за підтримки департаменту USAID з надання закордонної допомоги при надзвичайних ситуаціях (OFDA).
Відповідно до Конвенції про права дитини, яка була ратифікована Постановою ВРУ № 789-XII від 27.02.91 року «... дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку ...». Факультативний протокол до Конвенції про права дитини щодо участі дітей у збройних конфліктах, передбачає, що держави-учасниці зобов’язуються вжити «всіх можливих заходів для забезпечення того, щоб військовослужбовці їхніх збройних сил, які не досягли 18-річного віку, не брали безпосередньої участі у воєнних діях». Крім того, Факультативний протокол також зобов’язує держави-учасників вживати всіх можливих заходів з метою попередження вербування і використання у воєнних діях осіб, які не досягли 18-річного віку, озброєними групами, відмінними від збройних сил держави. Такі заходи повинні включати прийняття правових заходів, необхідних для заборони і криміналізації такої практики. Більш того, Комітет ООН з прав дитини в своїх Заключних спостереженнях, прийнятих у 2011 році, привітав підписання Україною у 2007 році Паризьких зобов’язань щодо захисту дітей від незаконного притягнення або використання збройними силами або збройними групами, Паризьких принципів і керівних вказівок щодо дітей, пов’язаних зі збройними силами або збройними угрупованнями. Одночасно Комітет рекомендував Україні «Вжити заходів з тим, щоб порушення положень Факультативного протоколу з вербування і залучення дітей до воєнних дій чітко і недвозначно заборонялося Кримінальним кодексом і передбачало кримінальну відповідальність». Крім того, Комітет рекомендував привести усі військові кодекси, посібники, стандарти, операційні процедури та інші військові документи і директиви відповідно до положень і духу Факультативного протоколу. На сьогоднішній день Урядом України були зроблені деякі кроки для приведення національного законодавства у відповідність до положень Факультативного протоколу. Так, ст. 30 Закону України «Про охорону дитинства» прямо вказує на заборону в Україні участі дітей у воєнних діях, збройних конфліктах, створення дитячих воєнізованих організацій та формувань, пропаганди серед дітей війни і насильства. У січні 2016 року Верховною Радою України був прийнятий Закон про внесення змін до деяких законів України, що стосуються посилення захисту дітей та підтримки сімей з дітьми, в якому було дано визначення дітей, які постраждали від воєнних дій і класифіковано дію - залучення дітей до воєнних дій. Внесеними змінами визначено, що «дитина, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, - це дитина, яка внаслідок воєнних дій або збройного конфлікту отримала поранення, контузію, каліцтво, зазнала фізичне, психологічне насильство, була вивезена за межі України, залучалася до участі в військових формуваннях або незаконно утримувалася в полоні».
Проте, Кримінальний Кодекс України не містить чіткого визначення терміну «втягнення дітей у збройні сили/угруповання» і не визнає кримінально караною діяльність з вербування, залучення та іншим формам використання дітей у збройних силах або збройних угрупованнях.
Залучення дітей у збройні сили і угруповання може призвести до травм, каліцтва, загибелі, стати причиною психологічної травми, розлуки з родиною, відсутності доступу до особистих документів, обмеження доступу до соціальних виплат і базових послуг, арешту і позбавлення волі, насильства (в тому числі сексуального), жорстокому поводженню, експлуатації дитячої праці та сексуальної експлуатації, а також підліткової криміналізації.
Крім недостатньої інформованості про правові норми і розуміння ризиків і наслідків, серйозним фактором ризику було виявлено відсутність необхідних заходів запобігання, виявлення і реагування на факти залучення дітей в збройний конфлікт, а також відсутність механізмів моніторингу та відповідальності - як в системі освіти, так і в силових структурах.
У пресі з’являються повідомлення про використання дітей у військовому конфлікті і пов’язаних з ним діях (допомога з облаштуванням блок-постів, виконання прохань військових, пов’язаних з несенням служби, та ін.). У той же час, майже 40% учнів і 72% педагогів повідомили про те, що їм відомі факти участі осіб до 18 років у воєнних діях; 27% учнів погодилися б взяти участь у воєнних діях; 8% опитаних силовиків не стали на заваді у ситуації залучення дитини до воєнних дій.
Однак, в національному законодавстві, на відміну від міжнародних правових норм, немає чіткого визначення поняття «залучення дитини у збройний конфлікт», що згідно з прийнятим у міжнародному праві визначенням не обмежено прямою участю у бойових діях, а відноситься до будь-якого використання дітей збройними силами або угрупуваннями. У Кримінальному Кодексі України також немає визначення залучення дитини у збройний конфлікт, як кримінального злочину, що потребує прийняття відповідних змін до національного законодавства.
