Судова правдаФеміда«Для мене посада судді Вищого антикорупційного суду – це певний особистий внесок в нівелювання корупційних явищ задля утвердження ідеалів верховенства права і прав людини», – переможниця конкурсу до Вищого Антикорсуду Віра Михайленко

«Для мене посада судді Вищого антикорупційного суду – це певний особистий внесок в нівелювання корупційних явищ задля утвердження ідеалів верховенства права і прав людини», – переможниця конкурсу до Вищого Антикорсуду Віра Михайленко

26.03.2019 / 11:32
5371
+A
-a

«Для мене посада судді Вищого антикорупційного суду – це певний особистий внесок в нівелювання корупційних явищ задля утвердження ідеалів верховенства права і прав людини», – переможниця конкурсу до Вищого Антикорсуду Віра Михайленко

Інформаційне агентство «Українське право» спільно із Асоціацією розвитку суддівського самоврядування проводить інтерв’ю із переможцями Конкурсу до новоствореного Вищого антикорупційного суду України.

Віра Володимирівна Михайленко розпочала свою юридичну кар’єру зі студентської лави Київського національного університету культури і мистецтв, який закінчила з відзнакою у 2003 році за спеціальністю «правознавство». У 2008 році вона здобула диплом магістра Державного інституту інтелектуальної власності і права при Одеській юридичній академії за спеціальності «інтелектуальна власність». Крім того, свого часу пані Віра брала участь в чисельних програмах стажування, зокрема, в Центрі міжнародного захисту (Страсбург, Франція), ОpenWorld”за тематикою «Верховенства права. Протидія корупції» у США, TheAspenInstitute: «Справедливість, закон і суспільство». У 2003-06 рр. Віра Володимирівна працювала юристом в системі Деркомрезерву України, з 2007 року вона отримала свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, у 2007-12 рр. працювала заступником директора, адвокатом в ТОВ «Центр юридичної підтримки “Партнер”», у 2016-18 рр.обіймала посаду керуючого партнера Адвокатського об’єднання «Веста». Також Віра Михайленко має достатньо великий викладацький досвід: у 2010-18 рр. вона була викладачем правових дисциплін Економіко-правового технікуму при МАУП, у 2015-18 рр. – тренером Нацполіції. Здійснюючи адвокатську практику, Віра Володимирівна протягом останніх 10 років взяла участь у розгляді близько ста справ, більшість з яких складають саме кримінальні справи, в тому числі щодо корупційних злочинів. Минулого року Віра Михайленко подала документи на участь у Конкурсі до Вищого антикорупційного суду, за результатами якого вона стала переможницею, зайнявши 23 сходинку рейтингу із 718 балами. 18 березня поточного року Вища рада правосуддя ухвалила рішення внести подання Президенту про призначення 35 суддів нового Вищого антикорупційного суду, поміж них, й щодо Віри Михайленко.

Віро Володимирівно, що саме стало для Вас основною мотивацією подати документи на участь у Конкурсі до Вищого антикорупційного суду?

Цьому є дві причини. Перша – особиста: я вирішила змінити вектор своєї юридичної діяльності і станом на час оголошення Конкурсу вже перебувала в процедурі добору суддів першої інстанції. До кола моїх професійних і наукових інтересів входить саме кримінальне судочинство, а тому Вищий антикорупційний суд – це дуже вдала платформа для реалізації своїх професійних знань і навичок.

Друга причина – абсолютне неприйняття корупції як явища. Корупція гальмує всі ті ідеали демократії, які наша держава поступово переймає і впроваджує; вона руйнує нормальне управління, стандарти доброчесності і соціальної справедливості, негативно впливає на конкуренцію та економічний розвиток та нівелює моральні засади суспільства. В цілому корупція це – загроза правам людини і правопорядку в цілому. Слід також зазначити, що корупція тісно пов’язана з іншими формами злочинності – економічною і організованою. Тому для мене посада судді Вищого антикорупційного суду – це певний особистий внесок в нівелювання корупційних явищ задля утвердження ідеалів верховенства права і прав людини.    

Ви є адвокатом із багаторічним стажем, який вперше примірить на собі суддівську мантію. Який особистий життєвий та професійний досвід може особливо стати Вам в нагоді підчас роботи на новій посаді?

Багаторічний адвокатський стаж навчив працювати в різних умовах, в тому числі із значними обсягами інформації, в рамках суворих дедлайнів, з різними категоріями осіб. В мене значний досвід участі як адвоката у кримінальних провадженнях різних категорій; це і загально кримінальні злочини, і резонансні справи з політично вмотивованою складовою, і справи, які неоднозначно сприймалися суспільством. Я досконало знаю кримінальний процес, знаю і вмію застосовувати в національній практиці європейські стандарти, що в сучасних умовах є дуже актуальним для Вищого антикорупційного суду. Адже Вищий антикорупційний суд не повинен перетворюватися на репресивну машину або на синдикат по виробництву обвинувальних вироків. Його «ідеологія» повинна будуватися, передусім, на конституційних принципах і засадах кримінального провадження.  

Крім того, має допомогти незалежність – вона дуже важлива і цінна як в адвокатській практиці, так і при здійсненні правосуддя. Відверто кажучи, в мене вже виробився імунітет від впливу сторонніх осіб на професійну діяльність.

Які Ви маєте враження від процедури Конкурсу? З якими викликами Вам довелось стикнутись як кандидату на різних етапах відбору?

Взагалі враження позитивні, все організовано на вищому рівні. Щодо викликів, то сама участь у такому конкурсі це – виклик. Виклик собі, іншим (насамперед, потенційним підозрюваним і обвинуваченим), суспільству в цілому. В суспільстві існували і дотепер існують різні думки з приводу необхідності Вищого антикорупційного суду як такого, і тим більше щодо чесності конкурсу. Тому основний виклик, мабуть, буде як раз з початком роботи суду. Адже Вищий антикорупційний суд – це не лише юридичний засіб ефективного вирішення кримінальних проваджень визначеної категорії. Це більше такий собі революційний механізм, покликаний переформувати кримінальну юстицію на сучасному історичному етапі розвитку української держави.         

Як Ви оцінюєте роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – ВККС) та Громадської ради міжнародних експертів (далі – ГРМЕ) ? Чи є якісь окремі аспекти їх діяльності, процедури Конкурсу загалом, які, на Ваше переконання, варто було б удосконалити? Якщо так, то яким чином?

Членам ВККС та ГРМЕ слід віддати належне. Вони реально тяжко і ефективно працювали протягом конкурсу. Що стосується удосконалення, то вважаю, що передбачена процедура себе виправдала.  

Як Ви вважаєте, що могло стати причиною того, що ГРМЕ «забракувала» таку значну кількість кандидатів?

Ми всі мали можливість спостерігати спільні засідання ВККС і ГРМЕ і, зокрема, ті претензії, які були висловлені до кандидатів. Це і питання до прийнятих суддями рішень, і непрозорість статків, і певні прояви поведінки в побутовому житті, несумісні із поняттям доброчесності. До речі, спільному засіданню передувала переписка ГРМЕ із кандидатом. Мені, як і більшості кандидатам, ГРМЕ також ставила питання. Ми надавали відповіді на поставлені запитання, і, лише якщо такі відповіді були непереконливі, ГРМЕ запрошувала кандидата на спільне засідання задля з’ясування спірних моментів вже у публічній площині.

Напередодні прийняття закону «Про Вищий антикорупційний суд» в суспільстві тривала дискусія щодо доцільності долучення до процедури Конкурсу ГРМЕ а також запровадження механізму ветування рішень міжнародних експертів ВККС. Якою є Ваша позиція з цього питання?

Так, дійсно, є певні питання з приводу того, як іноземні експерти, не знаючи української мови, особливостей правової системи України і законодавства, можуть розглядати кандидатів в світлі сучасних українських реалій. Однак, публічні засідання, на моє переконання, довели, що ГРМЕ в цьому конкурсі була необхідною. Таким чином, той додатково встановлений законом фільтр у вигляді ГРМЕ себе виправдав. Що стосується ветування рішень експертів Комісією, то це – нелогічно. Якщо ми декларуємо відкритий, чесний і прозорий конкурс, не в останню чергу у зв’язку з участю в ньому міжнародних експертів, то ми повинні довіряти рішенням таких експертів. Відсутність вето як раз і свідчить про таку довіру. В іншому випадку, існувала б можливість для зловживань, а участь міжнародних експертів стала б просто декорацією. Тим більше, що ВККС, по суті, затверджувала кандидатури таких експертів, тобто члени Комісії визначали тих експертів, думка яких для Комісії є найбільш авторитетною.

Як відомо, Закон «Про Вищий антикорупційний суд» містить достатньо широкий перелік обмежень щодо участі у конкурсі певних категорій осіб, в тому числі, це стосується працівників органів прокуратури. Чи є таке обмеження, на Вашу думку, дійсно обґрунтованим?

Я вважаю, що це виправданий і обґрунтований захід. Такий крок не є новим. Заборона займати визначені посади окремим категоріям осіб є доцільною на певних історичних етапах. Наприклад, після розпаду Радянського Союзу в країнах Балтії приймалися відповідні «люстраційні закони», які забороняли особам, що реалізовували певні функції за радянського режиму, займати посади в органах демократичної країни або балотуватися на виборах. В Україні також була відповідна спроба, хоча і зі значною затримкою – у 2014 році.

Що стосується конкретно працівників прокуратури в цьому конкурсі, то ідея Вищого антикорупційного суду полягає як раз у тому, що його судді не повинні мати жодних звязків із потенційними учасниками кримінальних проваджень. Що стосується адвокатів, то на відміну від прокуратури, адвокатура – це недержавне самоврядне утворення, і її «корупційний потенціал» є значно нижчим. Тому участь адвокатів як суддів Вищого антикорупційного суду не нашкодить принципу незалежності.

В умовах нашої країни нерідко трапляються ситуації коли на суддів намагаються здійснювати тиск, зокрема, представники інших гілок влади. Чи стикались Ви або Ваші колеги із подібним на різних етапах Конкурсу?

Особисто я не стикалась, і про такі факти мені невідомо. Ситуація може змінитися, коли Вищий антикорупційний суд почне здійснювати правосуддя. Але законодавством визначені алгоритми, як реагувати на такі спроби.

В суспільстві є доволі поширеною думка, що після Революції Гідності в Україні так і не розпочалась реальна боротьба із корупцією. Так, було створено багато «антикорупційних органів», зокрема, НАБУ, САП, НАЗК, ДБР, однак попри це, істотних результатів в цьому напрямі все ще досягнуто не було. Відповідно до Індексу сприйняття корупції від TransparencyInternational за 2014 рік, Україна мала 25 балів зі 100 та посідала 142 місце серед 175 можливих. В той час як в аналогічному звіті за 2018 році наша країна піднялась лише на 120 місце із 32 балами. Через це багато людей цілком обґрунтовано вважають, що створення ще однієї «антикорупційної інституції» - Вищого антикорупційного суду навряд чи призведе до значного прогресу в цьому напрямі. Чи є це дійсно так або антикорупційний суд все ж таки стане тією відправною точкою, з якої в Україні розпочнеться реальний прогрес у боротьбі із корупцією?

Насправді, антикорупційний суд повинен стати не «відправною точкою», з якої в Україні розпочнеться реальний прогрес у боротьбі із корупцією, а замикаючою ланкою системи антикорупційних органів. Як адвокат у кримінальних справах, можу відзначити, що якість досудового розслідування у НАБУ в рази вища, ніж в інших органів, які здійснюють досудове розслідування. Можна багато говорити і про кадровий склад, і про фінансування, і про інші чинники, але так склалося історично.

Щодо відсутності вироків – так є певні проблеми, пов’язані з нестачею суддів. Адже зазвичай обвинувальні акти надходять до центральних районних судів, в яких найбільший коефіцієнт справ. Суддя районного суду не може кинути весь свій час на розгляд саме цього провадження, бо в нього сотні інших справ, в яких, в тому числі особи перебувають під вартою. До цього слід додати суб’єктний склад таких проваджень – це ТОП-особи із ТОП-можливостями, в тому числі щодо ТОП-захисників з усіма процесуальними наслідками, що із цього витікають.

Це - об’єктивні чинники, і Вищий антикорупційний суд в Україні як раз і організований з урахуванням таких об’єктивних факторів – розгляд судових справ конкретно визначеної категорії (18 складів злочинів з відповідними суб’єктами та/або сумами). Тобто, це, по суті –вузько спеціалізований судовий орган.

І останнє питання: на Вашу думку, які, можливо, ще реформи мають бути здійсненими у сфері боротьби із корупцією?

В першу чергу, це політична воля. Можна багато декларувати боротьбу з корупцією, однак поки у вищих осіб немає реальної політичної волі на неї, це все залишається декларацією.

По-друге, це «антикорупційне виховання». Я багато років працювала зі студентами, зокрема, викладала дисципліну «Судові та правоохоронні органи України». Коли я розповідала своїм слухачам про засади здійснення судової влади, про вимоги до судді і т. д., мені молодь, яка по суті ще життя не бачила, заперечувала і говорила, що «в законі – одне, а на практиці – без хабаря й рішення законного не отримаєш». Тоді я ставила їм питання: «Хто вважає, що в судах беруть хабарі?» - підіймали руку майже всі присутні за деяким виключенням. Після цього я ставила їм вже інше питання: «А хто сам давав хабарі або ваші близькі?» - звісно, жодної піднятої руки. Так, це провокативно, але я повинна була розбивати їхні стереотипи. Потім ми починали дискутувати, чому представники молоді, які жодного разу не давали хабарів і навіть не знають, як виглядає той суд, вважають, що судова система корумпована. З’ясовувалося, що вони чують таку інформацію від батьків, із засобів масової інформації, в соціальних мережах тощо. І саме тому інформація про корумпованість судової системи без жодної аналітики і критики сприймається багатьма людьми як реальність. Більш того, для деяких це нормально, це обґрунтовується українським менталітетом.

Як на мене, так не повинно бути. Має бути якась протиотрута від цього. Ми повинні вчити дітей, молодь, що корупція – це погано, це антисоціальне явище, демонструвати реальну шкоду від неї. Влітку я водила своїх племінниць в Парк корупції, який було організовано в Національному ботанічному саді. Таких ініціатив повинно бути набагато більше, і не лише в Києві, а й в усіх регіонах України.

Денис Григоров, «Українське право»

Чи потрібно стати на коліна: про цінність життя і право donum auctoris Чи потрібно стати на коліна: про цінність життя і право
Так співпало – трагічні події під Павлополем, загибель чотирьох українських захисників, які все, що бачили та відчу...
Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським Феміда Україна рекомендувала до обрання суддею Європейського суду з прав людини найдостойніших кандидатів: інтерв’ю з Михайлом Буроменським
26 липня завершила роботу Комісія для проведення конкурсу з добору кандидатів для обрання суддею Європейського суду...
Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони? Справа Захист від непроханих гостей: чи існує межа необхідної оборони?
Безпека передусім! Відомий і справедливий вислів. І тільки в наших силах зробити так, щоб наші рідні, і ми самі поч...
Вересень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
26 27 28 29 30 31 1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 1 2 3 4 5 6
ЗАХОДИ
20.09.2019 08:30:00 - VIII Податковий форум
Опитування
  • Як ви оцінюєте нове процесуальне законодавство?

Використання будь-яких матеріалів, розміщених на порталі "Українське право", дозволяється за умови посилання на ukrainеpravo.com. При копіюванні матеріалів порталу "Українське право" для інтернет-видань обов'язковим є пряме та відкрите для пошукових систем гіперпосилання в першому абзаці на цитовану статтю або новину.
Яндекс.Метрика