Конфіскація майна як покарання, що визначене у санкції статті кримінального закону - ККС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду у справі № 753/3005/23 сформулював правову позицію щодо конфіскації майна як покарання (ст. 59 КК).

ККС ВС у цій справі задовольбнив частково касаційну скаргу захисника, змінив рішення судів попередніх інстанцій щодо призначення основного покарання та вказав, що згідно з ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

Частиною 2 цієї статті визначено, що конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.

При цьому норми кримінального законодавства України не містять приписів щодо можливості конфіскації лише того майна, яке було безпосереднім об’єктом кримінального правопорушення, вказані положення КК України та санкція інкримінованого засудженому злочину, встановлюють обов’язковість конфіскації майна винної особи в цілому, яке належить їй на праві власності.

Як видно з вироку, місцевий суд на підставі наведених в обвинувальному акті фактичних обставин та визнавальних показань обвинуваченого, в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, установив, що останній вчинив тяжкий корисливий злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК України. Разом з тим, призначивши обвинуваченому основне покарання у виді позбавлення волі та додаткове покарання у виді конфіскації всього належного йому на праві власності майна (як того вимагає санкція), керуючись положеннями ст. 100 КПК України, вирішив долю речових доказів у кримінальному провадженні, зокрема ухвалив рішення щодо конфіскації у дохід держави грошових коштів, які були вилучені під час обшуку за місцем проживання засудженого.

Тобто суд першої інстанції з огляду на зміст санкції ч. 2 ст. 307 КК України, ст. 59 КК України та положень статей 100, 374 КПК України вирішив долю речових доказів у кримінальному провадженні та конфіскував належні обвинуваченому грошові кошти, внаслідок чого не убачається підстав для висновку про те, що за таких обставин було допущено порушення, які перешкодили або могли перешкодити цьому суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення, а тому касаційна скарга захисника в цій частині задоволенню не підлягає.

З повним текстом постанови ККС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.