Адвокатський запит: типові помилки та як їх уникнути

Секретар Комітету НААУ з питань запобігання адміністративним правопорушенням, скоєним стосовно адвокатів, Євгеній Іванченко підготував публікацію, де розглянув типові помилки в адвокатських запитах та порадив як їх уникнути.

Насамперед необхідно уникнути формальних помилок в адвокатських запитах.

Однією з найпоширеніших помилок є неправильне визначення або неточне зазначення адресата. Запит має бути надісланий органу чи особі, яка фактично володіє інформацією та компетентна її надати. Доцільно адресувати запит керівнику органу чи юридичної особи, відповідальному за організацію розгляду кореспонденції та підписання відповіді. У разі неправомірної відмови, несвоєчасного чи неповного надання інформації питання про відповідальність відповідної посадової особи вирішується за частиною п’ятою статті 212-3 КУпАП.

Важливе значення мають вихідний номер, дата запиту та належний облік кореспонденції. Вони дають змогу ідентифікувати запит, тоді як для обчислення п’ятиденного строку розгляду, встановленого частиною другою статті 24 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», визначальною є дата його отримання адресатом. Відсутність системного обліку дат відправлення і вручення запитів та спливу строків надання відповіді ускладнює своєчасне звернення до ради адвокатів у межах строків давності, встановлених статтею 38 КУпАП.

Ще одна поширена помилка — ненадання або неналежне засвідчення документів, що підтверджують повноваження адвоката. В абзаці другому частини першої статті 24 Закону визначено їх вичерпний перелік: посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу чи установи, уповноважених на надання безоплатної правничої допомоги. Вимагати від адвоката інші документи заборонено. Надання незасвідчених копій може стати підставою для відмови.

Окрему увагу слід приділяти заповненню ордера. Положенням про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженим рішенням РАУ від 12.04.2019 № 41, передбачено, що частина його реквізитів генерується автоматично в системі «Особистий кабінет адвоката», а решта, зокрема найменування органу, в якому надається допомога, заповнюється адвокатом самостійно. Верховний Суд,зокрема, наголошує на необхідності конкретизації цього реквізиту.

Змістовні помилки виникають під час підготовки запитів та стосуються як мотивувальної ( обгрунтувальної) частини запиту, так і прохальної його частини.

Найбільше практичних помилок виникає під час формулювання прохальної частини запиту. Перелік запитуваної інформації та документів має бути конкретним і, за можливості, вичерпним, щоб розпорядник міг однозначно встановити, що саме запитується, чи перебуває це в його володінні та чи існують законодавчі обмеження щодо надання відповіді. Формулювання на кшталт «надати всю наявну інформацію щодо…» без зазначення переліку документів або відповідного періоду може призвести до відмови через невизначеність предмета запиту.

Інша поширена помилка — запитування консультацій чи роз’яснень законодавства під виглядом отримання інформації. Формулювання на кшталт «чи мав право орган…» або «як слід тлумачити норму…» виходять за межі предмета адвокатського запиту, визначеного статтею 24 Закону. Закон не наділяє адвоката правом вимагати від адресата правового висновку, тому такі питання можуть стати підставою для відмови.

Окремої уваги потребують документи, що містять конфіденційну інформацію. На практиці розпорядники нерідко відмовляють у наданні документа повністю з посиланням на наявність у ньому персональних даних третіх осіб. Водночас відповідно до практики Верховного Суду обмеженню підлягає інформація, а не документ як такий.

У постанові КАС ВС від 26.11.2019 у справі № 1240/2978/18 зазначено, що з документа, який містить інформацію з обмеженим доступом, має бути надана інформація, доступ до якої не обмежений. Отже, розпорядник повинен надати копію документа з вилученими або ретушованими відомостями, а не відмовляти в його наданні загалом. Адвокату варто заздалегідь передбачити можливість надання документа в ретушованому вигляді — це знижує ризик повної відмови.

Ще одна помилка — неврахування спеціального порядку доступу до інформації в межах кримінального провадження. В абзаці четвертому частини першої статті 24 Закону встановлено, що інформація та копії документів, отримані під час кримінального провадження, надаються в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом.

Окремим питанням є обґрунтування необхідності отримання запитуваної інформації. Закон не вимагає розкривати фабулу справи, і зазвичай цього варто уникати в інтересах клієнта. Водночас, якщо адресат відмовляє в наданні інформації з посиланням на її конфіденційність, відсутність у запиті хоча б стислого обґрунтування може ускладнити доведення неправомірності такої відмови під час подальшого звернення щодо притягнення винної особи до відповідальності.

Питання щодо притягнення до відповідальності

Аналіз судової практики у справах за частиною п'ятою статті 212-3 (Порушення права на інформацію та права на звернення) КУпАП дозволяє виокремити кілька тенденцій, які варто враховувати ще на етапі складення запиту, оскільки вони прямо впливають на перспективи притягнення винної посадової особи до відповідальності.

По-перше, суди послідовно застосовують тримісячний строк накладення стягнення (стаття 38 КУпАП), обчислюючи його від дня вчинення правопорушення. Це вказує на необхідність невідкладного звернення адвоката до ради адвокатів регіону одразу після спливу строку на відповідь.

По-друге, суди диференційовано підходять до визначення адміністративного стягнення. Це пояснюється насамперед якістю доказової бази, зібраної адвокатом ще на етапі підготовки заяви, – чіткою фіксацією дати вручення запиту, змісту відмови та відсутності законних підстав для неї.

По-третє, негативна для адвоката практика формується тоді, коли розпорядник обґрунтовано (з посиланням на конкретні норми та зазначенням, якому інтересу загрожує розголошення) відмовляє в конфіденційній інформації, а сам запит не містив пропозиції надати її в ретушованому вигляді.

Рада адвокатів регіону, отримавши заяву, проводить перевірку (зокрема звернення за поясненнями до заявника й особи, щодо якої вирішується питання) і вправі відмовити в складанні протоколу, якщо заява чи додані матеріали не відповідають вимогам Закону або не містять достатнього обґрунтування неправомірності відмови.