Аналіз судової практики у кримінальних провадженнях в умовах воєнного стану презентовано Верховним Судом

Суддя Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду Олександра Яновська презентувала аналіз судової практики у кримінальних провадженнях під час дії правового режиму воєнного стану. З презентацією можна ознайомитись за посиланням: https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_uploads/supreme/2023_prezent/Prezent_Voen_stan_09_2023.pdf Окрім статистичних відомостей, які характеризують зокрема діяльність Касаційного кримінального суду в умовах воєнного стану, у презентації результатів аналізу приділена значна увага правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування кримінального та кримінального процесуального законодавства. Так, наводиться правова позиція, що міститься у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 759/5737/17 стосовно ознак і змісту підривної діяльності проти України в контексті ст. 111 КК України (державна зрада). Верховний Суд у цій справі зазначив, що судами попередніх інстанцій встановлено, що засуджена особа у період окупації АР Крим по день звільнення з посади, тобто з 20 лютого 2014 року по 19 квітня 2016 року, формально-юридично мала статус судді Апеляційного суду АР Крим. При цьому вона, не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді Апеляційного суду АР Крим, упродовж березня - листопада 2014 року як «суддя» незаконно створеного «Апеляційного суду Республіки Крим» здійснювала «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави - РФ, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у грудні 2014 року на посаду «судді Верховного Суду Республіки Крим» прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави - РФ, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію. Здійснення цією особою за таких умов «правосуддя» від імені РФ свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення і функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а отже, надання нею допомоги РФ у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України. За висновком суду першої інстанції, достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду засудженої особи для усвідомлення нею фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об`єктивними даними про її кваліфікаційний рівень підготовки як судді в галузі кримінального права, який дозволяв їй здійснювати тривалий час правосуддя в суді другої інстанції з функціями апеляційного контролю за законністю рішень судів першої інстанції. Використання вказаною особою під час здійснення такого «правосуддя» від імені РФ матеріально-технічної бази Апеляційного суду АР Крим, її власних теоретичних знань і практичних навичок підтверджується «судовими рішеннями» окупаційних органів судової влади про організацію та проведення судових засідань у приміщенні відповідного «суду» та використання під час їх ухвалення інтелектуальних здібностей «суддів» (теоретичних знань, правосвідомості та життєвого досвіду). Як зазначив суд, на свідомий і добровільний характер дій особою з надання нею допомоги РФ у проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку. Так, особа , починаючи з 21 березня 2014 року, не склала своїх повноважень судді Апеляційного суду АР Крим, як суддя не вчинила жодних дій у зв`язку зі своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни, продовжила здійснювати «правосуддя» як «суддя Апеляційного суду Республіки Крим», керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави, брала успішну участь у конкурсі на зайняття посади «судді Верховного Суду Республіки Крим», процедура якого передбачала свідоме складання окремих документів та добровільне подання персональних особистих даних про себе і членів своєї сім`ї, та потім здійснювала «правосуддя» на цій посаді, принаймні по 2017 рік. Що стосується доводів захисника про те, що законодавство України не містить чіткого визначення терміна «підривна діяльність», то аналогічні доводи були предметом аналізу колегії суддів Верховного Суду в постанові від 06 грудня 2021 року у справі № 756/4855/17. У згаданому рішенні Верховний Суд зауважив, що термін «підривна діяльність» давно застосовується в міжнародному праві та його визначення розкривається в науковій доктрині. Зокрема, термін «підривна діяльність» вживається в Деклараціях Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 року № 36/103, про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, обмеження їх незалежності й суверенітету від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ) та інших. Ці міжнародні акти зазначені в рішенні суду першої інстанції, а їх системний аналіз дозволяє недвозначно зрозуміти сутність указаного поняття. У контексті положень ст. 111 КК України підривною діяльністю є дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України. Беручи до уваги встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини кримінального провадження, Верховний Суд робить висновок, що застосування ст. 111 КК України в цьому випадку було передбачуваним і не протирічить вимогам ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Презентований аналіз судової практики містить й інші правові позиції Верховного Суду.