Договір позики або розписка про отримання коштів для придбання конкретного майна не спростовує презумпції спільності права власності подружжя на майно,набуте ними в період шлюбу - КЦС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі № 754/9261/19 за позовом про поділ майна подружжя виснував правову позицію щодо наслідків укладення договорів позики, отримання коштів у борг відповідно до розписки на придбання майна одним із подружжя.

КЦС ВС надав оцінку обставинам, які встановили суди попередніх інстанцій, стосовно доводів позивача про те, що:

- спірна квартира придбана 01 грудня 1994 року під час перебування в шлюбі, є її особистою власністю, що підтверджується розпискою від 25 листопада 1994 року, в якій вказано про взяття коштів в борг 14 000 дол. США, що дорівнювало 300 000 000 карбованців, для покупки квартири для особистого проживання;

- спірні садовий будинок та земельна ділянка придбанні 20 квітня 2017 року подружжям на підставі нотаріально посвідчених договорів є її особистою власністю, щопідтверджується розпискою від 18 квітня 2017 року, згідно з якою позивач взяла в борг грошові кошти в сумі 20 000 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 538 000 грн, для покупки земельної ділянки та дачного будинку для власного проживання.

КЦС ВС вказав про те, що суди врахували, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує; у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Суди встановили, що позивач презумпцію спільності права власності подружжя на майно (квартиру, земельну ділянку та садовий будинок), яке набуте ними в період шлюбу, не спростувала.

Водночас, суди не звернули увагу, що досить часто учасники цивільного обороту в спорах про поділ майна за допомогою договору позики чи розписки про отримання в позику грошових коштів, в яких вказано, що ці грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна, намагаються спростувати презумпцію спільності майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі).

Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) очевидно не враховує, що регулююча сила договору стосується його сторін, а тому не може кваліфікуватися як добросовісне використання та є неприпустимим. Саме з цих підстав касаційний суд в цій справі і відхилив аргументи касаційної скарги щодо розписки від 25 листопада 1994 року, розписки від 18 квітня 2017 року.

З повним текстом постанови КЦС ВС можна ознайомитися за цим посиланням.