КГС висловився щодо правил виключної підсудності
Позивач просив господарський суд визнати недійсним укладений між відповідачами договір купівлі-продажу готелю в стадії реконструкції під багатоквартирний житловий будинок.
Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд зазначив, що в акті-приймання передачі нерухомого майна підпис виконано не директором товариства, а іншою особою, а тому відсутні підстави вважати, що від імені товариства, підписуючи акт, діяв уповноважений представник. Таким чином, за висновком суду державна реєстрація права власності за товариством на підставі акту не засвідчує виникнення цього права у останнього, а тому дійсним власником спірного майна був позивач. Оскільки товариство, від імені якого вчинено оспорюваний договір, не було власником відчужуваного майна, то спірний правочин суперечить вимогам ст. 658 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним
В апеляційній скарзі один з відповідачів покликався на порушення судом першої інстанції правил виключної підсудності. Проте апеляційний суд не знайшов підстав для задоволення апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що спір розглянуто з дотриманням правил підсудності, адже предметом розгляду цієї справи є визнання недійсним правочину, а не спір з приводу нерухомого майна.
З таким висновком не погодився Касаційний господарський суд ВС, який скасував судові рішення, а справу передав до господарського суду за правилами виключної підсудності.
КГС ВС зазначив, що нерухоме майно є особливим об`єктом права власності, оскільки наділене специфічними рисами - сталий зв`язок із землею, особлива цінність, неможливість переміщення без знецінення та зміни її призначення.
А особливістю правового режиму нерухомого майна є те, що у процесі створення воно може набувати статусу як незавершеного будівництвом нерухомого майна, так і завершеного нерухомого майна.
ВС вказав, що, виходячи з аналізу чинного законодавства, вбачається, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - нерухома річ особливого роду: фізичне її створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.
Також суд зауважив, що на час звернення позивача з позовом у цій справі змінено положення ГПК України щодо правил визначення виключної підсудності спорів. У частині 3 статті 16 ГПК України в попередній редакції йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном. Натомість у частині 3 статті 30 ГПК України в чинній редакції йдеться про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, тобто, перелік спорів цієї категорії розширено.
КГС вказав на те, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.
Оскільки спір у цій справі виник саме з приводу нерухомого майна, ВС дійшов висновку, що спір мав би розглядатися за місцезнаходженням майна або основної його частини, тобто за правилами виключної підсудності, які передбачено частиною 3 статті 30 ГПК України, а не частиною 1 статті 27 ГПК, як помилково вважав апеляційний господарський суд.
Крім того, КГС вказав, що відповідні доводи наводилися скаржником в апеляційній скарзі на рішення місцевого господарського суду. Скаржник тоді також зазначав, що не був обізнаним про розгляд цієї справи місцевим судом, не був присутнім під час розгляду справи у суді першої інстанції, не мав можливості направити до суду свого представника. Ці доводи обґрунтовували позицію скаржника в частині заявленого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке апеляційним господарським судом було задоволено, тому ВС дійшов висновку, що скаржник з поважних причин не заявив про непідсудність цієї справи у суді першої інстанції (постанова від 09.09.2020 у справі №910/6644/18).
