ККС нагадав, коли можливо погіршення правового становища обвинуваченого під час нового судового розгляду

За вироком суду особу було засуджено за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК особу звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Апеляційний суд частково задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.

За результатами нового розгляду вироком суду особу було засуджено за ч. 2 ст. 187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Касаційний кримінальний суд Верховного Суду скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд постановив особу вважати засудженим за ч. 2 ст. 187 КК із застосуванням положень ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Особу визнано винуватим у тому, що він за попередньою змовою з іншою особою, вчинили напад з метою заволодіння чужим майном із застосуванням насильства небезпечного для здоров'я особи, яка зазнала нападу, для чого завдали потерпілому ударів руками та ногами по тілу, чим заподіяли йому легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров`я. Потім вони обшукали потерпілого, який перебував у безпорадному стані, при цьому інша особа відкрито заволоділа належними останньому грошима та майном на загальну суму 910 грн. У такий спосіб особи спричинили потерпілому матеріальних збитків на вказану суму.

Захисник та засуджений у касаційних скаргах зазначали про те, що апеляційний суд не виправив усіх допущених місцевим судом порушень приписів ч. 2 ст. 416 Кримінального процесуального кодексу України, якими передбачено особливості нового розгляду судом першої інстанції після скасування вироку, внаслідок чого особі було посилено покарання.

Об`єднана палата ККС ВС розглянула питання про те, чи відносяться випадки умовного звільнення, раніше застосованого до засудженого на підставі ст. 75 КК, до заборони застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання при новому розгляді в суді першої інстанції, після скасування вироку з підстав не зазначених у ч. 2 ст. 416 КПК.
ВС зазначив, що законодавець встановлює дві обов`язкові умови, за яких допускається погіршення правового становища обвинуваченого під час нового розгляду кримінального провадження:

- якщо вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника (умова щодо суб`єкта апеляційного оскарження, за скаргою якого було скасовано вирок);

- якщо вирок було скасовано у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання (умова щодо підстави скасування вироку).

Вказані вимоги кримінального процесуального закону спрямовані на забезпечення правової визначеності для обвинуваченого шляхом встановлення законодавчої заборони погіршення його становища під час нового розгляду в суді першої інстанції після скасування апеляційним судом попереднього судового рішення місцевого суду.

Суд роз’яснив, що погіршення правового становища обвинуваченого під час нового судового розгляду можливе лише за наявності вказаних вище двох обов`язкових умов.

ВС зауважив, що системний аналіз положень КПК у їх системному зв`язку із положеннями КК, які регламентують правові наслідки вчинення кримінальних правопорушень, свідчать про те, що до погіршення становища обвинуваченого може призводити не лише, власне, обрання більш суворого виду покарання чи більшого його розміру, а й застосування чи незастосування інших положень кримінального закону, які визначають правові наслідки, що настають у зв`язку з вчиненням злочину.

Зокрема, таким правовим наслідком є звільнення особи від призначеного їй покарання з випробуванням, при якому суд, за наявності для цього підстав, приходить до висновку, що такий правовий наслідок вчиненого злочину, як відбування покарання не є необхідним для того, щоб досягти виправлення особи.

ККС зазначив, що без сумніву, особа, котрій призначено захід примусу, що належить відбувати реально, перебуває апріорі у гіршому становищі, ніж особа, до якої було застосовано інститут умовного звільнення.

Відтак, відмова судом від звільнення від відбування покарання з випробуванням при новому розгляді справи порушує передбачений ч. 2 ст. 416 КПК принцип недопустимості погіршення становища засудженого.

У цьому кримінальному провадженні апеляційний суд скасував вирок місцевого суду і призначив новий розгляд у суді першої інстанції виключно з підстави, передбаченої п. 2 ч. 2 ст. 412 (судове рішення ухвалено незаконним складом суду) та з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 415 КПК. При цьому, суд взагалі не розглядав доводів прокурора щодо необхідності застосування більш суворого покарання та неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання, обмежившись формальною вказівкою, що при призначенні покарання суду першої інстанції необхідно керуватися вимогами ст. 65 КК.

Таким чином, при новому розгляді кримінального провадження, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд, виходячи з вимог ч. 2 ст. 416 КПК, були позбавлені можливості погіршити становище обвинуваченого (постанова від 07.12.2020 у справі№ 444/2200/15-к).