ККС: притягнення особи, яка відбуває покарання у виді обмеження волі, до кримінальної відповідальності за ст. 390 КК після застосування дисциплінарних стягнень порушує принцип non bis in idem

Відповідно до вироку суду особу було засуджено за ч. 1 ст. 390 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік; із застосуванням статей 71, 72 КК до покарання, призначеного за новим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за попереднім вироком та остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць.

Особу було визнано винуватим у тому, що він, будучи особою, засудженою до обмеження волі, вчинив систематичне порушення встановлених правил проживання.

Так, особа був ознайомлений під розписку з межами виправного центру, правилами внутрішнього розпорядку, порядком та умовами відбування покарання у виді обмеження волі, передбаченими ст. 59 Кримінально-виконавчого кодексу України і попереджений про кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 390 КК.

Під час відбуття покарання 14 разів вчинив порушення режиму утримання, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності.

Апеляційний суд вирок суду першої інстанції змінив лише у частині призначеного покарання та постановив особу вважати засудженим за ч. 1 ст. 390 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

Засуджений у касаційній скарзі зазначав, що його дії хоча формально і містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 390 КК, але через малозначність не становлять суспільної небезпеки та просив закрити кримінальне провадження за малозначністю.

Суд касаційної інстанції скасував судові рішення та закрив кримінальне провадження.

ККС ВС зазначив, що з матеріалів кримінального провадження видно, що особа визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 390 КК, а саме систематичному порушенні встановлених правил проживання, вчинених особою, засудженою до обмеження волі. Він 14 разів порушив режим утримання, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності. Останнє порушення полягало у тому, що засуджений категорично відмовився від проведення його особистого обшуку, за що на нього накладено дисциплінарне стягнення, а саме поміщення та утримання в дисциплінарному ізоляторі терміном 10 діб.

Суд касаційної інстанції зауважив, що відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Також ВС нагадав, що Європейський суд з прав людини у справі «Сергій Золотухін проти Росії», сформулював позицію, згідно з якою ст. 4 Протоколу № 7 трактується як заборона кримінального переслідування особи двічі за правопорушення, якщо воно випливає з ідентичних фактів, які є по суті тими ж самими.

А у п. 132 справи «А та Б проти Норвегії» (рішення ЄСПЛ від 15 грудня 2016 року) зазначено, що матеріальні критерії для визначення того, чи існує досить тісний зв'язок за суттю, включають у себе:

- чи переслідують різні провадження взаємодоповнюючі цілі і, таким чином, стосуються не тільки in abstrakto, але й in concreto, різних аспектів соціально неправомірної поведінки;
- чи є подвійність провадження передбачуваним наслідком (як в законодавстві, так і на практиці) одного і того ж оспорюваного діяння (idem);
- чи проводяться паралельні провадження таким чином, щоб уникнути, наскільки це можливо, будь-якого дублювання в збиранні, а також оцінці доказів шляхом належної взаємодії між різними компетентними органами з тим, щоб факти, встановлені в одному провадженні, також використовувалися в іншому провадженні;
- і, перш за все, чи враховується санкція у першому завершеному провадженні в тих провадженнях, які завершуються пізніше з тим, щоб особа, якої вони стосуються, не несла надмірний тягар.

ККС вказав на те, що в основу обвинувачення за ч. 1 ст. 390 КК були покладені ті ж факти (однакові порушення правил проживання) на підставі яких до особи попередньо застосовувалися заходи дисциплінарного впливу.

А за 8 з 14 дисциплінарних проступків до особи було застосовано дисциплінарне стягнення у виді поміщення та утримання у дисциплінарному чи штрафному ізоляторі терміном 10 діб, тобто застосовані до нього санкції були достатньо суворими. Після відбування зазначених покарань особа нових порушень режиму утримання не допускав. Натомість був притягнутий до кримінальної відповідальності та отримав покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік за ті самі діяння.

ККС дійшов висновку, що застосування заходів кримінально-правового впливу (кримінальна відповідальність) до особи, яка відбуває покарання у виді обмеження волі, на підставі сукупності аналогічних дисциплінарних правопорушень, за кожне з яких вона зазнала стягнення, порушує принцип non bis in idem(«двічі за одне й те саме не карають»), передбачений ст. 61 Конституції України та ч. 1 ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

ВС зазначив, що оскільки за всі вчинені правопорушення особа був притягнутий до відповідальності, а вчинення іншого діяння, яке б містило склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 390 КК, йому не інкримінувалося виходячи з принципу non bis in idem, то в цьому кримінальному провадженні відсутня підстава для кримінальної відповідальності, передбачена ч. 1 ст. 2 КК (постанова від 16.04.2020 у справі№ 397/1694/14-к).