ККС: віктимна поведінка не виключає стану необхідної оборони
Вироком суду особу засуджено за вчинення злочину, передбаченого ст. 124 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць.
Відповідно до вироку суду між засудженим та потерпілим виник словесний конфлікт, що переріс у бійку, в ході якої потерпілий завдав засудженому удару кулаком в обличчя. Далі один з присутніх завдав кілька ударів засудженому в живіт, від чого останній зігнувся. Засудженому було завдано не менше чотирьох ударів по тулубу. В цей час засуджений, діючи з метою самозахисту і припинення протиправного суспільно небезпечного посягання на охоронювані законом права та інтереси, а також здоров`я, перевищуючи межі необхідної оборони від дій потерпілого та іншої особи, які були не озброєними, взяв зі столу ніж та завдав удару в ліву частину живота потерпілому, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження.
Суд апеляційної інстанції скасував вирок суду в частині кваліфікації дій особи за ст. 124 КК та ухвалив новий вирок, яким визнав особу винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
Касаційний кримінальний суд вирок апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
ККС вказав, що зміст показань потерпілого та свідків, відображений у тексті оскарженого вироку апеляційного суду, не містить відомостей про те, що тілесні ушкодження у засудженого могли утворитися під час вибивання ножа з рук обвинуваченого свідком вже після заподіяння ножового поранення потерпілому та після деякого часу утримання обвинуваченого на підлозі, а також про те, що після заспокоєння засудженого та до приїзду працівників поліції обвинуваченого вже ніхто не утримував і він вільно міг переміщатися по території кухні гуртожитку та залишити сліди крові, а тому висновки апеляційного суду в цій частині є необґрунтованим припущенням, яке не підтверджується жодним доказом.
Колегія суддів апеляційного суду належним чином не перевірила версії сторони захисту про заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень у зв`язку із перевищенням меж необхідної оборони обвинуваченим, про те, що право на необхідну оборону виникло у засудженого з огляду на суспільно-небезпечне посягання з боку потерпілого та свідків, що виявилось у нанесенні численних ударів, які призвели до заподіяння істотної шкоди здоров`ю.
ККС ВС вказав, що, з огляду на підстави необхідної оборони, визначені ст. 36 КК, віктимна поведінка, що виявляється у будь-якій іншій формі, відмінній від суспільно небезпечного посягання, та яка спровокувала насильство з боку інших осіб, не виключає того, що особа опиниться в обстановці необхідної оборони.
ВС зазначив, що апеляційний суд, належним чином не перевіривши та не спростувавши відповідно до вимог кримінального процесуального закону висновки суду першої інстанції про заподіяння засудженим потерпілому тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони, дійшов передчасного висновку про застосування ч. 1 ст. 121 закону України про кримінальну відповідальність щодо кваліфікації дій засудженого за вказаною статтею КК, розцінивши доводи обвинуваченого про спричинення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони як спосіб захисту з метою уникнення кримінальної відповідальності за більш тяжке кримінальне правопорушення (постанова від 19.01.2022 у справі№ 404/2605/20).
