ККС ВС висловився щодо відмежування складів злочинів, передбачених ст. 191 КК та ст. 192 КК

Вироком суду особу було засуджено за ч. 5 ст. 191 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих і адміністративно-господарських функцій щодо товарно-матеріальних цінностей, строком на 3 роки з конфіскацією всього належного йому майна.

Відповідно до вироку суду особа, будучи приватним підприємцем, на підставі договорів зберігання з правом реалізації майна, отримав згідно з угодами товарно-матеріальні цінності. Надалі він, маючи право розпорядження вказаним майном, здійснював його продаж в орендованому приміщенні магазину, але частину отриманих від реалізації товару коштів особа умисно привласнив та витратив з метою вирішення особистих потреб.

Суд апеляційної інстанції вирок місцевого суду змінив в частині призначення покарання та вирішив вважати особу засудженим ч. 5 ст. 191 КК України до покарання у виді 7 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій щодо товарно-матеріальних цінностей, на три роки, із конфіскацією всього належного йому майна.

Захисник, серед іншого, не погоджувався з кваліфікацією кримінального правопорушення за ст. 191 КК України, оскільки в діях обвинуваченого із урахуванням об`єктивної сторони фактично вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 192 КК України.

ВС такий довід захисника відхилив.

Суд касаційної інстанції зазначив, що стаття 192 КК України встановлює відповідальність за заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства. Однією з форм об`єктивної сторони цього злочину є звернення на свою користь або на користь інших осіб платежів, що мали надійти власникові. Однак, у цьому разі об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 192 КК України, полягає в тому, що потерпіла особа внаслідок обману або зловживання довірою не отримує відповідні кошти, чим йому й завдається шкода.

Суд роз’яснив, що склад злочину, передбачений ст. 192 КК України, потрібно відмежовувати від складу злочину, передбаченого ст. 191 цього Кодексу, зокрема від привласнення чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні. У цьому разі кваліфікація дій винної особи буде залежати від того, чи була наділена така особа повноваженнями на отримання та оприбуткування наданих їй платежів.
Якщо особа була наділена такими повноваженнями, то відповідно за наявності інших необхідних умов її дії потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 191 КК України, оскільки з моменту отримання такою особою певних платежів вони стають власністю підприємства, установи чи організації. Однак, якщо особа не була наділена відповідними повноваженнями, але отримувала відповідні платежі і в подальшому не передавала їх адресату, застосовуючи обман або зловживаючи довірою останнього, то такими діями вона завдає йому шкоди, і її дії потрібно кваліфікувати за ст. 192 КК за умови, що завдана майнова шкода є щонайменше значною.

ККС вказав на те, що відповідно до договорів між особою та товариством про зберігання майна з правом реалізації, прийняв та забезпечив зберігання й реалізацію товарно-матеріальних цінностей, тобто він був наділений повноваженням отримувати кошти за реалізацію майна, яке було йому ввірене та перебувало в його віданні.

Тому ВС дійшов висновку, що достатніх підстав кваліфікувати вказані дії за ст. 192 КК України немає (постанова від 24.01.2022 у справі №657/669/13-к).