ККС висловився щодо складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК України

Особа, раніше засуджений вироком суду за ст. 121 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, обвинувачувався в тому, що він, відбуваючи покарання відкрито в присутності працівників адміністрації колонії у категоричній формі відмовився виконувати законну вимогу виконуючого обов`язки начальника дільниці посиленого контролю майора внутрішньої служби приступити до прибирання в камері, чим порушив вимоги ст. 9, ст. 107 ч. 3 Кримінально-виконавчого кодексу України, п. 2 розділу ІІІ та п. 1 розділу ІV Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, відповідно до яких засуджений зобов`язаний виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії та заборонено перешкоджати виконанню своїх посадових обов`язків персоналу колонії. При цьому, засуджений був одягнений за сезоном, а також був забезпечений необхідним робочим інвентарем та за станом здоров`я міг залучатися до праці.

Вироком суду, з яким погодився і апеляційний суд, особу було визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст. 391 КК України та виправдано за недоведеністю його винуватості.

Прокурор у касаційній скарзі зазначав, що судом першої інстанції не враховано, що чинний КВК України не містить чіткого визначення поняття «адміністрація установи виконання покарань», а в.о. начальника дільниці посиленого контролю мав законні підстави пред`являти засудженому законну вимогу, оскільки мав право проводити з останнім соціально-виховну роботу.

Касаційний кримінальний суд ВС не знайшов підстав для скасування судових рішень.

Суд касаційної інстанції зазначив, що статтею 391 КК України встановлена відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань. Суд роз’яснив, що за змістом зазначеної норми злісна непокора законним вимогам адміністрації установи виконання покарань (виправної колонії) або інша протидія адміністрації у законному здійсненні її функцій можлива лише в межах такої установи (місце вчинення злочину) і тільки щодо адміністрації останньої.

ВС вказав, що поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

ККС роз’яснив, що під злісною непокорою законним вимогам адміністрації розуміється відкрита відмова особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, від виконання конкретних і законних вимог представника адміністрації установи, який уповноважений пред`явити таку вимогу, а особа, яка відбуває покарання, зобов`язана і має можливість її виконати, але умисно не виконує.

Адміністрацією установи виконання покарань є особи, наділені правом застосовувати до засуджених заходи заохочення і стягнення.

Згідно з частинами 1,2 ст. 135 КВК України питання про доцільність застосування стягнення до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, вирішується на засіданні дисциплінарної комісії установи виконання покарань. До складу дисциплінарної комісії входять начальник установи виконання покарань, його заступники та начальники служб установи, які за своїми функціональними обов`язками безпосередньо спілкуються з особами, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до обвинувачення, інкримінованого органом досудового розслідування, особа у категоричній формі відмовився виконувати законну вимогу виконуючого обов`язки начальника дільниці посиленого контролю майора внутрішньої служби приступити до прибирання в камері.

ВС визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що стороною обвинувачення не надано жодного доказу, що посада начальника дільниці посиленого контролю входить до складу адміністрації установи виконання покарань та передбачає наявність права накладати на засуджених дисциплінарні стягнення. А посадова інструкція виконуючого обов`язки начальника дільниці посиленого контролю колонії або інший документ, який регламентує його права та обов`язки, у матеріалах кримінального провадження відсутні і такі не були предметом дослідження в судовому засіданні.

Також суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що у судовому засіданні судом першої інстанції безпосередньо досліджено відеозапис вимоги та сформульоване виконуючим обов`язки начальника дільниці посиленого контролю питання: «Будете прибирати?» за інформаційним навантаженням та змістом не може вважатися вимогою.

Колегія суддів ВС погодилась з висновком суду першої інстанції про те, що особа як виконуючий обов`язки начальника дільниці посиленого контролю не є суб`єктом, який має право за диспозицією ст. 391 КК України висувати вимоги адміністрації установи виконання покарань, а отже за таких обставин не доведено законність такої вимоги (постанова від 19.03.2020 у справі №314/1905/17).