КЦС нагадав, що слід ураховувати при обчисленні розміру обов`язкової частки у спадщині

Позивач зазначала, що померла її бабуся, яка за життя залишила заповіт, яким заповідала все своє майно відповідачу. Її батько на момент смерті бабусі був повнолітнім непрацездатним сином та своєчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері, але він помер і не встиг отримати свідоцтво про право на обов`язкову частку у спадщині.

Позивач звернулася до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку у спадщині на спадкове майно, яке належало бабусі, матері її померлого батька. Проте отримала відмову оскільки свідоцтво про право на спадщину за заповітом вже видано на ім`я відповідача.

Рішенням суду було задоволено її позов. Суд визнав незаконною та скасував постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії та визнав недійсними свідоцтва на право на спадщину за заповітом та зобов`язано державного нотаріуса видати позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом на обов`язкову частку у спадщині, яка належала її батьку.

Позивач зазначала про те, що отримала на підставі судового рішення три свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частину спадщини майна, яке належало її батьку, хоча нотаріус повинен був видати їй свідоцтва про право на спадщину за законом, яке складає обов`язкову частку у спадщині у розмірі 1/2 частин земельних ділянок, що узгоджується з частиною першою статті 1241 ЦК України.

Позивач знову звернулася до суду та просила суд зобов`язати державного нотаріуса видати їй свідоцтво про право власності за законом на спадкове майно, яке належало її батьку - на 1/2 частку земельних ділянок.

Відповідач звернувся із зустрічним позовом, в якому просив суд зобов’язати видати йому видати йому свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 5/6 частки земельних ділянок. Зазначав, що постанова нотаріуса є незаконною й підлягає скасуванню, а видані свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частки земельних ділянок підлягають визнанню недійсними через неправильне визначення державним нотаріусом розміру обов`язкової частки у спадщині, яка належить батьку позивача, яка мала б становити 1/6 частку від спадкового майна (частина перша статті 1241 ЦК України).

Суд першої інстанції зобов`язав державного нотаріуса видати позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке належало її батьку, а саме: на 1/6 частку земельних ділянок та зобов`язано державного нотаріуса видати відповідачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на: 5/6 частки земельних ділянок.

Суд зазначив, що батько позивачки відноситься до осіб, які в силу вимог частини першої статті 1241 ЦК України мають право на обов`язкову частку у спадщині, так як на час відкриття спадщини був повнолітнім непрацездатним сином спадкодавця, своєчасно звернувся до нотаріальної контори.

При визначенні розміру обов`язкової частки у спадщині судом було враховано, що на час відкриття спадщини був живий син померлої та двоє онуків, які спадкували б частку спадщини за правом представлення, що б належала їх померлим батькам, якби вони були живими на час відкриття спадщини після смерті матері. Таким чином, розмір обов`язкової частки у спадщині позивачки становить 1/6 частини її частки, а саме 1/2 частини від тієї частки (від 1/3 частки), яку мав успадкувати батько за законом за відсутності заповіту, а розмір частки відповідача за заповітом складає 5/6 частки у спадщині.

Апеляційний суд погодився з таким рішенням.

Касаційний цивільний суд ВС залишив судові рішення без змін.

КЦС відхилив доводи позивачки про те, що спадкоємцем може бути лише особа, яка є живою на час відкриття спадщини. Суд роз’яснив, що вказане має значення для визначення права на обов`язкову частку, яке має особистий характер, а тому не може переходити в порядку спадкової трансмісії чи на підставі спадкування за правом представлення. Проте це не стосується визначення кола спадкоємців за законом першої черги, яке обчислюється для визначення розміру обов`язкової частки в спадщині.

Суд касаційної інстанції зазначив, що частиною першою статті 1241 ЦК України встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Перелік осіб, які мають право на обов`язкову частку, що визначений статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує.

При визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу.

За згодою особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги.

Отже, за правилами ЦК України до таких спадкоємців слід також відносити спадкоємців, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємців за правом представлення (стаття 1266 ЦК України).

КЦС зауважив, що при обчисленні розміру обов`язкової частки слід ураховувати всіх спадкоємців за законом, які могли б спадкувати, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом (постанова від 25.11.2020 у справі № 292/389/17).