КЦС: відсутність добросовісності заволодіння майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю

Позивач просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на приміщення магазину.

Особа зазначала, що вона добросовісно, відкрито та безперервно користується спірним нерухомим майном на підставі договору купівлі-продажу. Оскільки цей правочин не був посвідчений нотаріально, їй було відмовлено в оформленні права власності на нього, а рішення суду, яким було визнано цей договір дійсним, скасовано рішенням апеляційного суду.

Суди першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову відмовили. Суди виходили з того, що позивач знала про володіння чужим майном, що виключає можливість застосування набувальної давності, оскільки відсутня ознака добросовісності володіння, а тому стаття 344 ЦК України до спірних правовідносин не застосовується.

Позивач у касаційній скарзі зазначала, що суду неправильно застосували статтю 344 ЦК України та зазначили про відсутність добросовісності володіння, з посиланням на те, що вона знала дійсного власника спірного майна. Проте вона лише у 2013 році дізналась, що продавець не був власником спірного приміщення на момент укладення договору купівлі-продажу та, що договір купівлі-продажу спірного майна є нікчемним та не створює жодних юридичних наслідків.

ВС вказав, що аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки.

При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

КЦС погодився із висновками судів попередніх інстанцій та зазначив, що відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Оскільки суди встановили, що позивач була обізнана, що власником спірного майна є товариство, а тому не можна вважати користування позивачем спірним майном добросовісним, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього (постанова від 01.10.2020 у справі № 286/1652/18).