КЦС вказав, що може свідчити про інтерес до дитини у випадку розгляду питання про позбавлення батьківських прав

Особа звернулася до суду з позовом про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав. Позивач зазначала, що батько дитини ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив про усунення перешкод в спілкуванні з дитиною, визначення способу і участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, визначити час спілкування з його донькою не менше трьох разів на тиждень, два з яких є вихідними або неробочими днями.

Суд першої інстанції позбавив особу батьківських прав. Суд зазначив, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання доньки, має змогу надавати матеріальну допомогу та зобов`язаний утримувати свою дитину. А бажання зустрітися з дитиною батько виявив тільки після подання позовної заяви про позбавлення батьківських прав, і саме після подання позовної заяви почав переказувати кошти на утримання дитини.

Апеляційний суд погодився із рішенням суду першої інстанції.

Ухвалюючи рішення у справі місцевий та апеляційний суд взяли до уваги висновок органу опіки та піклування та показання свідків.

КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав та у частині зустрічних позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, а справу у вказаній частині передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

ВС нагадав, що згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Суд зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Вказані фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Крім того, зазначені чинники повинні мати систематичний та постійних характер.

ВС зауважив, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Суд касаційної інстанції зазначив, що питання щодо сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт заперечення особи проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем зустрічного позову, апеляційної та касаційної скарги свідчить про його інтерес до дитини (постанова від 23.12.2020 у справі № 522/21914/17).