КЦС ВС про наслідки визнання обставин справи

Суди розглядали справу про визнання недійсною угоду про розірвання договору оренди землі. Позивач зазначала про те, що таку угоду вона не підписувала.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, частково задовольнив позов, скасував державну реєстрацію угоди. А у задоволенні вимоги про визнання угоди недійсною не задовольнив тому, що непідписаний правочин є невчиненим і не може визнаватися недійсним.

Також суди виходили з того, що обставина непідписання позивачкою угоди про розірвання договору оренди земельної ділянки, за відсутності в суду сумнівів щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання представником відповідача, доказуванню не підлягає.

Рішення судів оскаржила третя особа у справі - товариство.

КЦС ВС, скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що згідно із ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Суд зауважив, що визнання обставин, які не підлягають доказуванню, можливе, зокрема, за умов: визнання їх усіма учасниками справи та відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.

В той час, як матеріали справи та позиція її учасника – третьої особи свідчать про те, що третя особа не визнавала обставини непідписання позивачкою спірної угоди, а тому суд дійшов безпідставного висновку про доведеність задоволених вимог позову із застосуванням ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Також ВС зазначив, що згідно з вимогами процесуального закону (статті 12, 81 ЦПК України), обов’язок доведення підписання / непідписання зазначеної угоди покладається саме на позивачку, яка стверджує про це, на загальних підставах, зокрема шляхом проведення судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення справжності підпису позивачки на цьому правочині.

Матеріали цієї справи свідчать про те, що відповідач визнав позовні вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Товариство – третя особа в поясненнях щодо позову посилалося, зокрема, на те, що визнанням стороною відповідача позову порушуються його права, оскільки цей позов спрямований для невиконання позивачкою взятих на себе перед товариством обов'язків за договором емфітевзису, який оспорюється відповідачем в іншій справі, що суди не перевірили (Постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19).

Джерело: телеграм-канал ВС