КЦС висловився щодо належного способу захисту для усунення перешкод у здійсненні права користування житлом

Квартирно-експлуатаційний відділ звернувся до суду з позовом до осіб про усунення перешкод у користування власністю шляхом виселення з житлового приміщення.

Так, позивач зазначав, що у житловому приміщені, яке перебуває на балансі Квартирно-експлуатаційного відділу, що належить державі в особі Міністерства оборони України проживає відповідач, її син та донька.

Відповідач ордера не має, відповідно, дозволу на заселення не отримувала, а про те, що відповідач не має відношення до Міністерства оборони України свідчить довідка начальника Квартирно-експлуатаційного відділу.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про відмову у задоволенні позову у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Так, суди виходили з того, що позивач з дітьми вселилася у спірне житло в той час, коли воно мало статус готелю - гуртожитку для робітників та службовців без ордера і відношення до Міністерства оборони України не мала та договір найму житлового приміщення, закінчився у 2010 році, тому права позивача порушено, проте позивачем пропущено строк позовної давності.

КЦС ВС не погодився з висновками судів щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Так, суд касаційної інстанції зазначив, що приписи про застосування строку позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння. Натомість, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц зроблено висновок про те, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним.

Поки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Також ВС роз’яснив, що виселення осіб, які неправомірно займають житлові приміщення здійснюється з підстав інших норм ЖК УРСР, зокрема статті 109 зазначеного Кодексу та інших, а також з підстав усунення власнику перешкод у користуванні житлової площею шляхом виселення ( стаття 391 ЦК України у поєднанні зі статтею 109 ЖК УРСР))

Та застосування норм цивільного права як підстав для захисту права власності та норм житлового права як способу такого захист не є взаємовиключним.

Суд зауважив, що за змістом норм ЖК УРСР щодо виселення, такий спосіб захисту застосовується за наявності осіб, які проживають у спірному приміщенні, тоді як усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання особи такою що втратила право користування може бути тоді коли особа не проживає у спірному приміщенні.

У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном у випадку, коли особа не проживає у спірному житловому приміщенні, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим вимогу про визнання особи такою, що втратила право користування.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що відповідачі не проживають у спірному приміщенні, суд касаційної інстанції наголосив, що їх виселення не є належним способом захисту порушеного права позивача на користування своєю власністю, та за встановлених судами фактичних обставин справи такий позов задоволенню не підлягає.

ВС роз’яснив, що позивач не позбавлений можливості звернутися до суду, обравши вірний спосіб захисту порушеного права, а саме пред`явивши позов про усунення перешкод у користуванні власністю із вимогою про зняття з реєстрації.

За результатом касаційного перегляду ВС скасував судові рішення та відмовив у позові з інших підстав (постанова від 08.07.2020 у справі №686/16196/15-ц).