КЦС висловився щодо оскарження ухвали про відмову у задоволенні подання виконавця про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України

Приватний виконавець звернувся до суду із поданням про тимчасове обмеження особи у праві виїзду за межі України без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, до виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням суду про стягнення боргу на користь банку.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні подання. Суд зазначив, що саме по собі невиконання зобов`язань не є безумовною підставою для встановлення обмеження у праві виїзду, а подання не містить беззаперечних доказів щодо умисного ухилення боржника від виконання зобов`язань покладених на нього судовим рішенням.

Приватний виконавець оскаржив ухвалу суду в апеляційному порядку, проте апеляційний суд повернув апеляційну скаргу, оскільки ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України не відноситься до визначеного частиною першою статті 353 ЦПК України переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Касаційний цивільний суд ВС не погодився з таким висновком суду апеляційної інстанції.

Так, пунктом 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Суд зазначив, що тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України - це певного виду санкція, яка може застосовуватися у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.

ВС вказав, що згідно з пунктом 31 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Суд зауважив, що тлумачення пункту 31 частини першої статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права, особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

А особливістю судового рішення щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, з поданням про ухвалення якого звернувся приватний виконавець до суду, є те, що воно ухвалюється на стадії виконання судових рішень про стягнення з боржника заборгованості і оскаржити його одночасно з рішенням суду неможливо.

Тому ВС вказав, що, повертаючи приватному виконавцю. апеляційну скаргу, апеляційний суд зазначеного не врахував та помилково вважав, що ухвала суду про відмову у задоволенні подання приватного виконавця щодо тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду (постанова від 30.09.2020 у справі № 488/926/16-ц).