КЦС висловився щодо зупинення виконавчого провадження

На виконанні приватного виконавця перебувало виконавче провадження про стягнення боргу.

Після відкриття виконавчого провадження за апеляційної скаргою особи, яка не брала участі у справі, ухвалою апеляційного суду поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду про стягнення боргу та відкрито апеляційне провадження.

Боржник надіслав на адресу приватного виконавця клопотання про зупинення виконавчого провадження, проте приватний виконавець відмовив у зупиненні виконавчого провадження у зв’язку з відсутністю правових підстав.

Вважаючи дії приватного виконавця виконавчого округу неправомірними, відповідач звернувся до суду зі скаргою та просив суд зобов`язати приватного виконавця зупинити виконавче провадження на підставі статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд першої інстанції задовольнив скаргу та вказав, що приватний виконавець зобов`язаний був зупинити виконавче провадження після отримання ним судового рішення про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення, за яким видано виконавчий документ, відповідно до статті 38 Закону України «Про виконавче провадження.

Суд апеляційної інстанції скасував ухвалу суду першої інстанції та у задоволенні скарги відмовив.

Апеляційний суд виходив із того, що стаття 38 Закону України «Про виконавче провадження» регулює порядок зупинення виконавчого провадження у випадку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ще не було предметом перегляду апеляційним судом, проте стаття 370 ЦПК України передбачає можливість зупинення дії рішення суду першої інстанції у разі подання апеляційної скарги після закінчення апеляційного перегляду справи.

Але оскільки апеляційним судом було поновлено строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду після закінчення апеляційного перегляду і не зупинено його дію, воно вважається таким, що набрало законної сили і є обов`язковим для виконання, а тому висновки про наявність підстав для задоволення скарги є помилковими.

Касаційний цивільний суд ВС залишив в силі ухвалу суду першої інстанції в частині визнання незаконною бездіяльності та рішення приватного виконавця про відмову у зупиненні виконавчого провадження.

Суд касаційної інстанції вказав на те, що стаття 38 Закону України «Про виконавче провадження» містить імперативний припис, відповідно до якого виконавець зобов`язаний зупинити виконавче провадження за наявності підстав, передбачених в частині першій цієї статті. При цьому закон не пов`язує реалізацію вказаних повноважень з ухваленням відповідного судового рішення.

Крім того, з системного аналізу абзацу 2 частини восьмої статті 394, статті 436 ЦПК України вбачається, що на законодавчому рівні проводиться розмежування між зупиненням виконання оскаржуваного судового рішення, яке застосовується у випадку, якщо судове рішення підлягає примусовому виконанню, й зупинення дії судового рішення, якщо рішення не передбачає примусового виконання.

ВС роз’яснив, що відповідно до частини другої статті 370 ЦПК України у випадку відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, яка надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, суд апеляційної інстанції може зупинити дію раніше прийнятого ним судового рішення та рішення суду першої інстанції, що оскаржується. З наведеної норми вбачається, що суд апеляційної інстанції може зупиняти дію судових рішень, які не підлягають примусовому виконанню, але не має повноважень вирішувати питання щодо зупинення виконання рішення суду першої інстанції, якщо останнє підлягає примусовому виконанню, оскільки наведене відноситься до виключної компетенції виконавця на підставі частини першої статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».

ВС визнав висновки апеляційного суду про те, що стаття 38 Закону України «Про виконавче провадження» регулює порядок зупинення виконавчого провадження у лише випадку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ще не було предметом перегляду апеляційним судом, визнав помилковими (постанова від 20.01.2021 у справі № 466/5766/13-ц).