КЦС висловився щодо звернення стягнення на майно учасника повного товариства

Позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості та просила звернути стягнення солідарно на усе майно відповідачів, на яке може бути звернуто стягнення, в рахунок погашення заборгованості.

Позивач зазначала, що між нею та повним товариством було укладено договір позики. Оскільки товариство не виконало зобов’язання за договором позивач звернулась до суду та отримала рішення про стягнення з товариство коштів. Але рішення суду залишилося невиконаним. Відповідно до постанови державного виконавця повернуто виконавчий лист у зв`язку з відсутністю у товариства майна, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до закону заходи з розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Позивач покликалася на те, що рішення суду, яке набрало законної сили, неможливо виконати, оскільки боржник-товариство завчасно відчужило своє майно та грошові кошти, а його учасники навіть не намагалися погасити заборгованість. Товариство не перебуває в процесі припинення, але стягнути гроші позивач не має можливості через відсутність майна та коштів у боржника. Тому додаткову солідарну відповідальність за невиконання основним боржником зобов`язання повинні нести учасники повного товариства-відповідачі, які повинні відповідати своїм майном за борги повного товариства, учасниками якого вони є.

Суди дійшли висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідач подав касаційну скаргу, у якій зазначав, що суд першої інстанції не встановив, яке майно належить відповідачам як учасникам повного товариства, чи можливо звернути стягнення на таке майно, в якій саме частині буде допущено звернення стягнення, чи існують для цього підстави. А задоволення позову у справі має наслідком подвійне стягнення заборгованості за договором позики та судами неправильно застосовано правила частини першої статті 124 ЦК України та статті 74 Закону України «Про господарські товариства».

Касаційний цивільний суд не знайшов підстав для задоволення касаційної скарги.

ВС зауважив, що повне товариство відрізняється серед інших господарських товариств тим, що його учасники несуть необмежену (повну), солідарну (по відношенню до товариства) і солідарну (між собою) відповідальність усім своїм майном за боргами товариства. Субсидіарна відповідальність повного товариства полягає в тому, що його учасники залучаються до відповідальності за боргами товариства в разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів.

Суд вказав на те, що порівняльний аналіз частини першої статті 124 ЦК України та частини першої статті 74 Закону України «Про господарські товариства» дає підстави для висновку, що зазначені норми права підлягають застосуванню за різних фактичних обставин, зокрема, частина перша статті 124 ЦК України - у разі недостатності майна у повного товариства для задоволення вимог кредиторів (фактична неплатоспроможність), а частина перша статті 74 Закону України «Про господарські товариства» - під час ліквідації повного товариства.

КЦС роз’яснив, що вказані правові норми не суперечать одна одній та надають кредиторові повного товариства різні повноваження, якими він вправі скористатися за різних фактичних обставин настання стану фактичної неплатоспроможності повного товариства.

Верховний Суд виходив з того, що повернення виконавчого документа, виданого за іншим судом рішенням, без виконання у зв`язку з відсутністю у боржника, повного товариства, майна, є достатньою підставою для висновку про неможливість виконати таким товариством своїх зобов`язань перед позивачем.

Щодо доводів касаційної скарги, що суд першої інстанції не встановив, яке майно належить відповідачам як учасникам повного товариства, чи можливо звернути стягнення на таке майно, в якій саме частині буде допущено звернення стягнення, чи існують для цього підстави, а також, що звернення стягнення на все майно, без його індивідуалізації, є неправомірним та незаконним, Верховний Суд зазначив, що визначення майна, на яке можливо звернути стягнення, підлягає вирішенню державним (приватним) виконавцем під час здійснення примусового виконання рішення суду з урахуванням розміру заборгованості та переліку майна, на яке можна звернути стягнення відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, з урахуванням вимог Розділу VII Закону України «Про виконавче провадження» та Переліку майна, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами (додаток до Закону України «Про виконавче провадження») (постанова від 11.06.2020 у справі № 644/623/17).