КЦС: зміна намірів і ставлення до укладеного правочину, що виникли після моменту укладення, не впливають на його дійсність

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування та зазначав, що після розірвання шлюбу, будучи самотнім та залежним від алкоголю, не маючи засобів для існування, підтримував родинні стосунки лише з рідним братом. Брат зі своєю дружиною запропонували йому переоформити право власності на будинок на їх ім`я, а взамін вони зобов`язалися утримувати його до кінця життя з правом проживати у цьому ж будинку. Підписуючи договір, він перебував у нетверезому стані та був переконаний, що підписує договір довічного утримання.

Суди у задоволенні позову відмовили. Суди зазначили, що будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зазначена угода суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, чи які б свідчили про наявність передбачених підстав для визнання його недійсним або удаваним, позивачем суду не надано і в матеріалах справи такі докази відсутні. Також позивачем не надано доказів на підтвердження наявності обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

КЦС нагадав, що відповідно до висновків Верховного Суду України у постанові від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16 особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які засвідчують існування помилки, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно мала місце і вона має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише у разі встановлення цих обставин правила частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Верховний Суд дійшов висновку, що позивач змінив наміри щодо відчуження майна після укладення договору дарування, що не може свідчити про помилку щодо правової природи договору під час укладення такого правочину. Посилання позивача на те, що у період укладення договору дарування будинку він тривалий час зловживав спиртними напоями не може бути єдиною та достатньою підставою для визнання недійсним правочину.

Судами встановлено, що на момент укладення договору дарування позивач був працездатною особою у віці 45 років, не мав хронічних чи інших тяжких захворювань, які б давали підстави для його утримання. Протилежного позивачем не доведено. А проживання позивача у будинку після укладення договору дарування суд не визнав безумовною підставою для висновку, що, укладаючи оспорюваний договір дарування, позивач помилився щодо природи правочину (постанова від 16.06.2020 у справі № 165/1368/17).