Наявність у громадянина України громадянства іншої держави, набутого добровільно у повнолітньому віці, є підставою для втрати громадянства України - ВП ВС

Великою Палатою Верховного Суду у справі №990/320/23 сформовано правовий висновок щодо наявності у громадянина України громадянства іншої держави, набутого добровільно у повнолітньому віці, як підстави для втрати громадянства України.

За обставинами справи позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Державна міграційна служба України, у якій просив визнати протиправним та скасувати Указ Президента України в частині визнання його таким, що втратив громадянство України.

Позивач зазначив, що Закон України від 18.01.2001 № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-III) хоч і задекларував конституційний принцип єдиного громадянства, однак прямо не заборонив випадки множинного громадянства. Наявність у нього громадянства Держави Ізраїль з 1995 року не є підставою для позбавлення його громадянства України, оскільки у Законі України від 08.10.1991 № 1636-XII «Про громадянство України» (у редакції 1991 року; далі - Закон № 1636-XII; втратив чинність на підставі Закону № 2235-III) такої підстави для втрати громадянства, як добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, не було. Прийняття у 2001 році Закону № 2235-III та доповнення підстав втрати громадянства підставою «добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави» суттєво погіршує становище позивача, отже, через принцип незворотності дії закону у часі не підлягає застосуванню до нього.

ВП ВС залишено у силі рішення Касаційного адміністративного суду щодо відмови у задоволенні позову.

Отже, як слушно зазначив Касаційний адміністративний суд, починаючи з 1997 року позивач міг і мав знати, що законодавством достатньо чітко визначено, що наявність у громадянина України громадянства іншої держави, набутого добровільно у повнолітньому віці, є обставиною, яку Україна встановила як підставу для втрати громадянства України такій особі (крім випадку, якщо внаслідок такої втрати громадянин України стане особою без громадянства). Одним із принципів законодавства України про громадянство є рівність перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 13.05.1997 № 1-зп/1997, стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах підлягає застосуванню норма пункту 1 частини першої статті 19 Закону № 2235-III. Правовідносини, в яких була застосована ця норма, хоча і почалися до 20.05.1997, проте тривали до дати набрання оскаржуваним Указом чинності.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

У разі безпосередньої (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Позивач, який у період з 20.05.1997 до 18.07.2022 мав як громадянство України, так і громадянство іншої держави, набуте добровільно в повнолітньому віці, не мав законних очікувань на те, що підстави припинення громадянства України до нього не можуть бути застосовані ні за яких умов.

Навпаки, продовжуючи перебувати у громадянстві України та одночасно у громадянстві іншої держави, яке було набуто добровільно у повнолітньому віці, позивач мав усвідомлювати, що із впровадженням на законодавчому рівні відповідних наслідків до нього може бути застосована процедура втрати громадянства України.

З повним текстом постанови ВП ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.