Об’єднана палата ККС висловилась щодо притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами особи, яку вже було притягнуто до адмінвідповідальності

Вироком суду особу було засуджено за ч. 1 ст. 389 Кримінального кодексу України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, а на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки 2 місяці 11 днів.

Суд першої інстанції визнав особу винуватим в ухиленні від відбування покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особою, засудженою до цього покарання.

Так, за попереднім вироком особу було засуджено за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки 6 місяців і на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування основного покарання з випробуванням на строк тривалістю 2 роки.

Але в період іспитового строку особа, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ч. 1 ст. 389 КК, ухилився від відбування додаткового покарання та керував автомобілем.

Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції і закрив кримінальне провадження щодо особи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК, визнавши інкриміновані дії малозначними.

Об’єднана палата не погодилась з таким висновком апеляційного суду, ухвалу суду апеляційної інстанції скасувала та призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ВС зазначив, що об`єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 389 КК, є інтереси правосуддя в частині забезпечення виконання покарання, не пов`язаного з позбавленням волі. А захід примусу у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк до особи було застосовано за вироком суду за тяжке суспільно небезпечне діяння з метою не тільки виправлення засудженого, але й запобігання вчиненню нових злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту як винуватцем, так й іншими особами.

Також ВС нагадав, що відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справах «Сергій Золотухін проти Росії», «Ігор Тарасов проти України» (рішення від 10 лютого 2009 року та 16 червня 2016 року), було встановлено порушення ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Протокол № 7) у зв`язку з притягненням осіб до кримінальної відповідальності після накладення на останніх адміністративного стягнення фактично за те саме діяння. ЄСПЛ констатував, що ст. 4 Протоколу № 7 слід розуміти як заборону переслідування або судового розгляду іншого «правопорушення», якщо воно виникає з ідентичних фактів або фактів, однакових по суті.

ККС зауважив, що під час перегляду вироку апеляційний суд не перевірив, чи не суперечить висунете особі обвинувачення гарантіям, закріпленим у ст. 4 Протоколу № 7, чи не було допущено у цьому провадженні порушень згаданого Протоколу у зв`язку із засудженням особи за ч. 1 ст. 389 КК після притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 126 КУпАП. Також суд апеляційної інстанції не зіставив фактичних обставин правопорушення в обох провадженнях, які є кримінальними у розумінні положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не з`ясував, чи не становлять значної частини кримінального обвинувачення дії, за які вже було накладено стягнення в межах іншого виду юридичної відповідальності, не проаналізував усіх доказів із точки зору наявності чи відсутності фактів, що доводять можливість об`єднання зазначених проваджень на комплексній основі, тобто не дослідив питання про те, чи є в конкретній справі, з урахуванням позиції сторони захисту, умови, які не виключають подвійного провадження в рамках кримінального та адміністративного права з огляду на позицію ЄСПЛ.

У цій справі Об’єднана палата ККС ВС сформулювала висновок, відповідно до якого притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК, зокрема за ухилення від виконання покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами особи, котру вже було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 126 КУпАП (керування автомобілем особою, позбавленою права керування транспортними засобами), виключається у випадку, коли юридичні заходи та наслідки правового реагування на суспільно небезпечну поведінку є непередбачуваними та непропорційними для такої особи; встановлені факти, які двічі призвели до притягнення до відповідальності, були нерозривно пов`язані між собою, а оцінка у кримінальному провадженні по суті стосувалася тих самих фактів, що досліджувались у провадженні про адміністративне правопорушення, і значну їх частину покладено в обґрунтування кримінального обвинувачення. У цьому випадку обвинувачення є несумісним із гарантіями, передбаченими у ст. 4 Протоколу № 7, а ухвалення обвинувального вироку суперечить приписам ч. 3 ст. 2 КК (постанова від 02.12.2019 у справі № 612/712/16-к).