Передбачені законом гарантії на збереження місця роботи та заробітку особи, яка перебуває на службу у добровольчому формуванні територіальної громади, захищені судом

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду залишив без змін рішення судів у справі № 683/1256/22 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди на користь працівника, який був звільнений за прогул. Суди встановили, що позивач перебував у складі добровольчого формування територіальної громади, а тому на нього поширювалися гарантії щодо збереження місця роботи і середнього заробітку. КЦС ВС зауважив, що правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться після з’ясування всіх обставин, у тому числі враховуючи письмові пояснення працівника. Основним критерієм, щоб назвати причину відсутності працівника на роботі поважною, є об’єктивні, незалежні від волі самого працівника обставини, які повністю виключають вину працівника. Крім того, КЦС ВС відхилив доводи роботодавця, що розмір середнього заробітку позивача має обраховуватися за період із 9 квітня до 18 липня 2022 року (дати, коли втратила чинність норма, що за працівниками, призваними на військову службу, зберігається середній заробіток). Згідно із ч. 2 ст. 235 КЗпП України під час ухвалення рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше від одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, ухвалює рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. КЦС ВС також зауважив, що вимушений прогул відбувається виключно з вини роботодавця, який незаконно звільнив працівника. Тому за цей час працівник має безумовне право отримати заробітну плату, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.