Погодження сторонами в мировій угоді поетапного погашення всього обсягу заборгованості з використанням фактичного розстрочення погашення боргу на строк, що перевищує один рік, не є порушенням закону - КГС

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №917/141/24 здійснила відступ від попередньої правової позиції Верховного суду та сформулювала правовий висновок про те, що погодження сторонами в мировій угоді поетапного погашення всього обсягу заборгованості з використанням фактичного розстрочення погашення боргу на строк, що перевищує один рік, не є порушенням закону.

КГС ВС залишив у силі рішення суду апеляційної інстанції у цій справі про затвердження мирової угоди між сторонами та вказав, що положення ст. 331 ГПК України застосовується до судового рішення, яким вже вирішено спір між сторонами та яке набрало законної сили й підлягає обов`язковому виконанню.

На користь такого свідчить також розміщення законодавцем цієї норми саме в розділі V ГПК України, присвяченому процесуальним питанням, пов`язаним з виконанням судових рішень у господарських справах.

При цьому, розстрочення виконання рішення ініціюється стороною одноосібно, зазвичай боржником. Фактично у цьому випадку мова йде про наявність субординаційних відносин між боржником та судом, який, на стадії виконання судового рішення, має право дозволити відповідне розстрочення або відстрочення.

Своєю чергою, аналіз положень ч. 1 ст. 192 ГПК свідчить, що мирова угода - це результат дискреційних повноважень сторін спору координаційного (договірного) характеру з метою припинити спір, виражений в укладеному ними та поданому на затвердження суду правочині - мировій угоді, яка набирає чинності з моменту її затвердження судом.

КГС ВС зазначив, що взаємними поступками є добровільна відмова кожної із сторін від чого-небудь (певних вигод, умов, намірів тощо) або послаблення своїх вимог на користь врегулювання конфлікту.

Узгодження взаємних поступок є виключним правом сторін, яким вони користуються на власний розсуд, виходячи із власної оцінки комерційної доцільності, господарських, цивільних чи ділових взаємовідносин із контрагентом, майнових або немайнових інтересів тощо.

Сутність поступок може носити кількісний (прощення боргу у певній частині тощо) або якісний характер (розстрочення боргу на певний строк). Втручання суду в оцінку взаємних поступок обмежене підставами для відмови у затвердженні мирової угоди, визначеними ч. 5 ст. 192 ГПК України.

Можливість встановлення графіку платежів, у тому числі поза межами річного строку, не забороняється ГПК України як умови для затвердження мирової угоди та є виявленням взаємоузгодженої волі сторін на підставі взаємних поступок, виходячи з їх власних інтересів. А тому помилковим є ототожнення узгодження сторонами мирової угоди умови про розстрочення платежів (ст. 192 ГПК України) та розстрочення виконання судового рішення, яке набрало законної сили (ст. 331 ГПК України).

З повним текстом постанови КГС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.