Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку - КЦС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі №185/14111/23 сформулював правову позицію щодо правової природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу та періоду, за який належить стягувати середній заробіток за час вимушеного прогулу.

КЦС ВС у цій справі скасував рішення апеляційного суду, яким було змінено рішення суду першої інстанції, та зилишив у силі рішення суду першої інстанції щодо часткового задовлення позову, змінивши мотивувальну частину цього рішення у редакції ухваленої постанови.

КЦС ВС вказав, що судами попередніх інстанцій установлено, що роботодавець незаконно звільнив позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (скорочення штату працівників), так як належним чином не виконав обов`язок щодо надання позивачу пропозицій про всі наявні на підприємстві вакансії, які існували на день звільнення.

Роботодавець не оскаржив судові рішення судів попередніх інстанцій у цій частині, тобто погодився з незаконністю звільнення позивача.

Позивач оскаржує в касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Встановивши незаконність звільнення позивача, суд першої інстанції стягнув з роботодавця на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період зі 05 жовтня 2023 року по 20 грудня 2024 року.

Апеляційний суд змінив рішення районного суду у цій частині й зменшив стягнутий на користь позивача розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 05 жовтня 2023 року по 05 квітня 2024 року, тобто за 6 місяців.

Вирішуючи спір у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції застосував, у тому числі, статтю 235 КЗпП України і стягнув з роботодавця на користь працівника середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Встановлено, що період вимушеного прогулу, хоча суди помилково називають його затримкою розрахунку при звільненні, склав 317 робочих днів.

Районний суд, крім статті 235 КЗпП України, додатково послався на статтю 117 КЗпП України, вказуючи про необхідність врахування при відповідних розрахунках саме робочих днів, за які працівник не здійснював роботу та не отримував заробітну плату.

Апеляційний суд, застосувавши статті 117, 235 КЗпП України, зменшив розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з періоду із 05 жовтня 2023 року по 05 квітня 2024 року, тобто з розрахунку не більш як за шість місяців, що передбачено статтею 117 КЗпП України.

Такі висновки суду апеляційної інстанції помилкові.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні регламентовано статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до вказаної норми права у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, при затримці розрахунку при звільненні роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У справі, яка переглядається, позивач, посилаючись на статтю 235 КЗпП України, просив суд стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вказане питання регламентовано статтею 235 КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення.

Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Правова природа середнього заробітку за час вимушеного прогулу відрізняється від правової природи середнього заробітку за час затримки розрахункупри звільненні.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, а середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні таким не є. Заробітна плата не може сплачуватися особі, яка не перебуває в трудових відносинах з роботодавцем, який проводить виплату. При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.

Суд апеляційної інстанції на вказане не звернув увагу і зробив помилкові висновки про зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, безпідставно пославшись на положення статті 117 КЗпП України, яка не регулює спірні правовідносини.

З повним текстом постанови КЦС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланняям