Про допустимість доказів, отриманих внаслідок тимчасового доступу до них, об'єднання, виділення кримінальних проваджень - ОП ККС

Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у справі №638/18926/23 сформував правовий висновок щодо допустимості доказів, отриманих внаслідок тимчасового доступу до них, у тому числі - під час здійснення та реалізації заходів забезпечення кримінального провадження, що не є слідчою дією, а також - отриманих внаслідок об'єднання, виділення матеріалів кримінального провадження.

Об'єднаною палатою ККС ВС у цій справі відхилені доводи сторони захисту про недопустимість доказів, отриманих під час виділення матеріалів кримінального провадження, а також щодо використання доказів, отриманих внаслідок тимчасового доступу до них та вказано, що речі та документи, отримані у порядку тимчасового доступу, можуть бути використані у кримінальному провадженні як докази, і той факт, що вони отримані на підставі положень КПК, які регламентують здійснення та реалізацію заходів забезпечення кримінального провадження, та не є слідчою дією, не впливає на їх допустимість.

Водночас ОП ККС ВС зазначено, що відповідно до частини 1 статті 159 КПК
тимчасовий доступ до речей і документів надається особою, у володінні якої вони знаходяться.

Лише у разі відмови особи надати такий доступ, процесуальний закон вимагає втручання слідчого судді, який своєю ухвалою може зобов`язати володільця надати органу досудового розслідування тимчасовий доступ до речей і документів (справа № 711/2233/18).

Суд вже неодноразово приходив до висновку, що КПК не вимагає від слідчого здійснювати збирання доказів виключно шляхом отримання тимчасового доступу до них.

У разі, коли особа, у розпорядженні якої знаходяться речі, документи та інші матеріали, які мають доказове значення для встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, висловлюючи своє волевиявлення, добровільно надає їх слідчому, це не свідчить про здобуття таких доказів органом досудового розслідування у позапроцесуальний спосіб та не є підставою для визнання їх недопустимими (справа № 596/509/22).