Про нетотожність підозри та обвинувачення й розбіжність у викладенні обставин, які вони містять - ККС

Касаційний кримінальний суд під час розгляду касаційної скарги у справі № 683/694/20 виснував правову позицію щодо невідповідності обставин, які містить підозра, та обвиунвачення.

ККС у складі ВС вказав, що розбіжності у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення у повідомленні про підозру та в обвинувальному акті, за умови, що такий їх виклад в обвинувальному акті дає повне розуміння кожного з елементів складу кримінального правопорушення для юридично-правової оцінки діяння за відповідною кримінально-правовою нормою, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Так, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення,і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта (ч. 1 ст. 337 КПК України).

У пункті 13 ч. 1 ст. 3 КПК України законодавець виклав загальне, незалежно від стадій кримінального провадження, поняття обвинувачення, яким є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Кримінальний процесуальний закон вимагає обов`язкового відображення трьох складників щодо висунутого обвинувачення: фактичних обставин кримінального правопорушення; правової кваліфікації (формули обвинувачення); формулювання обвинувачення.

При цьому під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Наведене вище дає підстави для висновку про нетотожність понять «підозра» і «обвинувачення», які, попри наявність спільних рис (одні й ті ж обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні), є різними етапами досудового розслідування з притаманним лише їм специфічним комплексом гарантій прав та обов`язків і порядком здійснення процесуальних дій.

З огляду на це недопустимим є використання зазначених понять як синонімів у різних процесуальних документах, оскільки вони не можуть вважатися рівнозначними, незважаючи на подібність стилістичного викладу фактичних даних у повідомленні про підозру та обвинувальному акті.

Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, об`єднана палата констатує, що загальна сума заподіяної засудженим майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням зазначена у повідомленні про зміну раніше повідомленої підозри тав обвинувальному акті, на час вчинення злочину, становила особливо великий розмір.

При цьому розбіжність у розмірі загальної суми заподіяної майнової шкоди, яка становить 12 225,3 грн, не впливає ні на кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 194 КК України за кваліфікуючою ознакою «заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах», ні на виклад фактичних обставин в обвинувальному акті, які у сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Водночас слід зауважити, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.

З повним текстом постанови Об'єднаної палати ККС у цій справі можна ознайомитися за цим посиланням.