Про справедливість покарання та застосування ст.75 КК України-ККС

Повторно переглядаючи у касаційному провадженні рішення суду апеляційної інстанції у справі № 608/67/23 щодо призначення покарання, Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду виснував правову позицію щодо справедливості покарання та про можливість застосування при призначенні покарання особі статтю 75 КК України.

ККС вказав, що згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети, принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, захід примусу повинен бути адекватним характеру вчинених діянь, їх небезпечності та даним про особу винного. Під час вибору покарання беруться до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

За змістом ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що, зважаючи на тяжкість злочину, дані про особу винного та інші обставини кримінального провадження, виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

Таким чином, справедливість покарання законодавець пов`язує не тільки з даними про особу винуватця та пом`якшуючими обставинами, а і з тяжкістю злочину, суспільною небезпечністю конкретних діянь, а також із метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.

Обираючи засудженій особі захід примусу, зокрема вирішуючи питання про порядок його відбування, апеляційний суд дотримався наведених законодавчих положень.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 15 листопада 2023 року суд касаційної інстанції, скасовуючи за скаргою прокурора ухвалу апеляційного суду від 19 квітня 2023 року, виснував, що за встановлених у цій справі фактичних обставин визнання щирого каяття особи та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення пом`якшуючою обставиною є необґрунтованим, а призначене засудженому покарання на підставі ст. 75 КК - неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Під час нового перегляду вироку апеляційний суд, керуючись ч. 2 ст. 439 КПК, виконав указівки суду касаційної інстанції та врахував усі обставини, які мають правове значення при виборі заходу примусу й порядку його відбування.

Ретельно перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, суд апеляційної інстанції встановив, що висновки місцевого суду про щирість каяття засудженого та активне сприяння ним розкриттю злочину є помилковими, а формальне визнання особою вини та з`явлення до правоохоронних органів після реєстрації кримінального провадження й проведення відповідних розшукових дій не становлять пом`якшуючої обставини в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 66 КК.

Водночас, не встановивши обставин, які обтяжують покарання, узявши до уваги позитивні дані про особу засудженого, у тому числі утримання ним двох малолітніх дітей, апеляційний суд вирішив, що призначене засудженому місцевим судом покарання в мінімальних межах санкції ч. 5 ст. 407 КК є справедливим.

Разом із цим відповідно до ст. 65 КК суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його тривалість та негативні наслідки для боєздатності підрозділів Збройних Сил України під час дії воєнного стану.

Зважаючи на неприпустимість ухилення від виконання військового обов`язку в умовах такого стану, необхідність досягти мети попередження нових кримінальних правопорушень, відсутність переконливих даних щодо поведінки засудженого, котрі би підтверджували можливість його виправлення без відбування заходу примусу, апеляційний суд умотивовано визнав неправильним застосування до особи. інституту умовного звільнення - ст. 75 КК. А тому в цій частині скасував вирок суду першої інстанції і постановив свій, яким ухвалив, що призначене засудженому за ч. 5 ст. 407 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років належить відбувати реально.

На користь зазначеного рішення апеляційного суду свідчать також наявні в матеріалах провадження відомості, згідно з якими після застосування ст. 75 КК за вироком від 6 лютого 2023 року особа не зважив на поінформування командиром військової частини про необхідність з`явлення до місця несення служби і це зумовило подання повідомлення про повторне вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК.

Отже, обраний особі захід примусу, який належить відбувати реально, відповідає визначеним законом меті та загальним засадам. Підстав уважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.

З повним текстом постанови ККС ВС можна ознайомитися за цим посиланням.