Про відмінність кваліфікуючих ознак кримінального правопорушення у підозрі та обвинувальному акті та щодо інституту підслідності в межах одного правоохоронного органу - ККС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду у справі №941/1790/20 сформував правовий висновок щодо відмінності кваліфікуючих ознак кримінального правопорушення у підозрі та обвинувальному акті та щодо інституту підслідності в межах одного правоохоронного органу.

ККС ВС вказав, що під час внесення відомостей до ЄРДР кваліфікація дій особи є попередньою, а зібрання органом досудового розслідування повної доказової бази після проведення слідчих (розшукових) чи негласних слідчих (розшукових) дій дає змогу надати кримінально правову оцінку діям особи відповідно до диспозицій закону України про кримінальну відповідальність.

Тобто засудженому було інкриміновано ч. 3 ст. 368 КК з кваліфікуючою ознакою вчинення цього діяння «особою, яка займає відповідальне становище», а про вимагання неправомірної вигоди не йшлося.

Відтак той факт, що в повідомленні про підозру особі було інкриміновано дві кваліфікуючі ознаки, однак у обвинувальному акті - одну, свідчить про те, що сторона обвинувачення конкретизувала формулу обвинувачення і вважала, що сукупність зібраних нею доказів у провадженні свідчить про вчинення саме того діяння, про яке йдеться у обвинувальному акті.

Окремо суд ККС ВС звернув увагу на те, що обидві кваліфікуючі ознаки, про які веде мову сторона захисту, зумовлювали кримінально-правову оцінку вчиненого за однією і тією ж частиною статті кримінального закону.

Тому довід захисту про те, що сторона обвинувачення в обвинувальному акті вмінила меншу кількість кваліфікуючих ознак, аніж у повідомленні про підозру навпаки свідчить про реальну оцінку стороною обвинувачення сукупності доказів і жодним чином не порушує права сторони захисту чи будь як положення кримінального-процесуального закону.

ККС ВС також зазначив, що на переконання сторони захисту, зібрані органом досудового розслідування докази є недопустимими, оскільки досудове розслідування здійснювалося ДБР м. Києва, а не м. Миколаєва.

Колегія суддів не погодилася з наведеним аргументом.

Інститут підслідності покликаний оптимізувати діяльність органів, що здійснюють досудове розслідування, з метою його найбільш ефективної та результативної організації для досягнення завдань кримінального провадження, передбачених у статті 2 КПК.

Водночас забезпечення ефективного розслідування і, як складова цієї діяльності, визначення органу розслідування є по суті управлінською діяльністю прокурора, у якого можуть бути різні підстави для передачі справи тому чи іншому органу.

Це можуть бути відомості про особисту зацікавленість посадових осіб «правильного» органу розслідування в результатах справи, і їхня функціональна залежність від сторін у справі, відсутність достатнього досвіду, ресурсів та інформації в того органу, який має проводити розслідування за визначеною законом підслідністю тощо.

Нормативна вимога проведення процесуальних дій уповноваженими суб`єктами покликана забезпечити вчинення цих дій кваліфікованими особами, які виконують свої професійні обов`язки в умовах передбаченого законом контролю і у визначений правовий спосіб.

За правилами п. 1 ч. 4 ст. 216 КПК кримінальні правопорушення вчинені працівником правоохоронного органу підслідні слідчим органів державного бюро розслідувань, які і проводили досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні.

Розслідування корупційних правопорушень, особливо тих, у яких фігурантом є працівник правоохоронного органу, має свої особливості, які пов`язані також із забезпеченням конфіденційності розслідування і перешкоджанням можливого витоку інформації.

Суд не вбачає порушень правил підслідності за обставин, коли досудове розслідування здійснюється іншим територіальним підрозділом, однак в межах компетенції одного органу досудового розслідування.

З повним текстом постанови ККС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.