Про звільнення за прогул без поважних причин під час дистанційної роботи - КЦС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі №538/1991/23 сформулював правову позицію щодо звільнення працівника за прогул без поважних причин під час дистанційної роботи.

КЦС ВС у цій справі скасував рішення апеляційного суду, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції та вказав, що зазначаючи про те, що позивач не надав суду доказів, яку саме роботу згідно зі своїми посадовими обов’язками він виконував дистанційно, апеляційний суд не звернув уваги на те, що фактично визначив інші підстави для звільнення, ніж ті, які зазначив роботодавець в оспорюваному наказі про звільнення, а саме пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а невиконання або неналежне виконання трудових обов’язків не може кваліфікуватися як прогул.

При цьому, вказуючи про те, що позивач фактично не виконував роботу дистанційно, апеляційний суд не врахував, що такі обставини відповідними доказами не підтверджені.

Ні наказ про запровадження дистанційної роботи на підприємстві, ні посадова інструкція генерального директора товариства, яку обіймав позивач, не передбачили звітування останнього про виконану ним роботу дистанційно.

Матеріали справи не містять доказів належної організації роботодавцем виконання працівником дистанційної роботи, яку було запроваджено на підприємстві відповідним наказом.

З повним текстом постанови КЦС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.