Провокація надання неправомірної вигоди та допустимість доказів, отриманих під час провокації такого діяння - ККС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду у справі № 346/2640/20 сформував правовий висновок щодо вчинення провокації пропозиції та надання неправомірної вигоди та про допустимість отриманих під час провокації такого діяння доказів.

За обставинами кримінального провадження особу засуджено за частиною 1 статті 369 Кримінального кодексу України (далі - КК) до штрафу у розмірі 12 750грн.

Суд визнав доведеним, що 26 червня 2020 року в службовому кабінеті відділення поліції, н засуджений пропонував і надав начальнику сектору реагування патрульної поліції неправомірну вигоду в сумі 8 000 грн за невчинення ним дій щодо скерування до суду протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, складеного стосовно засудженої особи.

Апеляційний суд залишив вирок без змін.

Касаційний суд скасував цю ухвалу, зазначивши, що доводи сторони захисту про суперечливість показань свідка, яким у кримінальному провадженні є начальник сектору реагування патрульної поліції та їх неузгодженість з даними щодо хронології події, зафіксованими в протоколі огляду місця події та журналі обліку відділення поліції не були належним чином перевірені апеляційною інстанцією, а також не надано оцінки на предмет допустимості як доказу відеозапису події з нагрудної камери поліцейського.

Після нового апеляційного розгляду оскарженою ухвалою апеляційна інстанція залишила вирок без змін.

ККС ВС скасував судові рішення у цьому кримінальному провадженні та закрив кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України.

ККС ВС зазначив, що досліджуючи питання провокації у цьому провадженні, суди попередніх інстанцій мали проаналізувати всі обставини справи з огляду на критерії, які дозволяють відокремити правомірну діяльність з розслідування злочину від провокації, маючи на увазі, що, як правило, жодна із обставин не має вирішального значення, лише оцінивши всі фактичні і юридичні аспекти події в сукупності, суди можуть зробити висновок, чи була поведінка агентів такою, що спонукала особу до дій, які та не вчинила б без їх втручання.

Підбурювання має місце тоді, коли працівники цих органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним розслідуванням, а схиляють особу до вчинення злочину, який без такого впливу не був би вчинений.

Для встановлення того, чи мало місце з боку правоохоронних органів спонукання особи до вчинення злочину, слід прийняти до уваги, крім іншого, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції попри початкову відмову особи, наполегливі нагадування тощо.

Суд відзначає послідовну позицію сторони захисту, що засуджений був спровокований працівниками поліції на передачу хабаря. Захист послався на ряд обставин на підтвердження того, що саме поліцейські, у тому числі начальник сектору реагування патрульної поліції, створили ситуацію, яка провокувала засудженого до вчинення злочину, який він не мав наміру вчиняти.

ККС ВС вказав, що відповідно до частини 3 статті 271 КПК отримані внаслідок провокації речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.

Тому Суд вважає надані стороною обвинувачення докази недопустимими на доведення винуватості засудженого.

У зв`язку з таким висновком Суд не вважає за необхідне давати детальні відповіді на доводи сторони захисту у цьому відношенні.

Водночас ККС звернув увагу на асиметричний підхід законодавця до правил доказування в кримінальному процесі.

Правила оцінки доказів мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави в права і свободи особи та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів.

Вимога визнати докази, отримані з порушеннями, недопустимими спрямована на те, щоб сторона, що допустила порушення, не могла скористатися його результатами.

Використання цих правил на шкоду стороні, яка жодним чином не відповідальна за порушення процесуальних правил, суперечить їх меті.

Тому докази, які відповідно до правил допустимості не можуть бути допущені на доведення винуватості, можуть використовуватися для спростування версії сторони обвинувачення.

Позбавлення сторони захисту такого права призводить до покладення на неї негативних наслідків недотримання положень кримінального процесуального закону, допущених стороною обвинувачення щодо доказів, які виправдовують особу.

З огляду на таке ККС визнав допустимим використання наданого стороною захисту відеозапису з нагрудної камери для аналізу доводів сторони захисту щодо провокації.

З повним текстом постанови ККС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.