Щодо кваліфікації діяння як залишення в небезпеці за частиною першою ст.135 КК України - ККС

Світлина - UP,AI
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду у справі № 712/1983/22 сформулював правову позицію щодо кваліфікації діяння за частиною першою ст.135 КК України як залишення в небезпеці.
ККС ВС у цій справі залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, а касаційні скарги прокурора, засудженої - без задоволення та вказав, що кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом установлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю та змістом кваліфікація кримінальних правопорушень завжди пов’язана з необхідністю обов’язкового доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу кримінального правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.
Відповідно до положень ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищими соціальними цінностями. Кримінальний кодекс України здійснює охоронну функцію щодо вказаних цінностей, зокрема ч. 1 ст. 135 цього Кодексу встановлює кримінальну відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Суспільна небезпека кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК України, полягає у тому, що людина, яка має можливість надати допомогу іншій людині і тим самим врятувати її від смерті або настання інших тяжких наслідків, не робить цього, що свідчить про низькі моральні якості цієї особи. Злочинність такої бездіяльності підвищується, якщо особа сама поставила іншу особу в небезпечний для життя стан або причетна до події, через яку особа опинилася в такому стані.
Об’єктивна сторона залишення в небезпеці характеризується двома видами злочинної бездіяльності: 1) бездіяльність-невтручання, що полягає у невиконанні особою обов’язку щодо надання необхідної допомоги потерпілому, який перебуває у небезпечному для життя стані й позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження, коли небезпека виникла незалежно від суб`єкта цього злочину; 2) змішана бездіяльність - бездіяльність щодо надання допомоги потерпілому особою, яка сама поставила його в небезпечний для життя стан.
Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 135 КК України, завжди характеризується прямим умислом щодо самого діяння. Що стосується наслідків, то ставлення суб’єкта злочину до них завжди характеризується необережністю (злочинною недбалістю чи злочинною самовпевненістю).
Вольовий момент вчинення злочину, передбаченого ст. 135 КК України, полягає у небажанні суб`єкта злочину надати допомогу безпорадній особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними (прагнення уникнути кримінальної відповідальності, небажання обтяжувати себе, байдуже ставлення до долі іншої людини, егоїзм, небажання допомогти через брак часу, неприязнь до потерпілого, легкодухість, ревнощі, помста тощо), але на кваліфікацію вони не впливають.
Моментом закінчення злочину є ухилення від надання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Для кваліфікації злочину не має значення, чи відвернула би надана винною особою допомога завдання шкоди життю або здоров`ю особи. Навіть у випадках, коли через несумісну із життям травму будь-яка допомога не була здатна відвернути смерть людини, особа, яка залишила потерпілого в небезпеці, несе відповідальність за ст. 135 КК України. Для кваліфікації дій винного за цією нормою кримінального закону не має значення і те, що хтось інший надав чи намагався надати допомогу залишеному в небезпеці.
Стосовно матеріалів цього кримінального провадження колегія суддів зазначила, що доводи засудженої про безпідставну кваліфікацію її дій ґрунтуються на переконанні, що в кримінальному провадженні жодними доказами не встановлено події кримінального правопорушення, її вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 135 КК України, та наявності в її діях складу інкримінованого їй злочину.
Проте колегія суддів не погодилась із зазначеною вище позицією засудженої і зауважила, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про її винуватість у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів щодо самозбереження через малолітство, та інший безпорадний стан, коли той, хто залишив без допомоги, зобов`язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, що спричинило його смерть.
З повним текстом постанови ККС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.
Читайте також
—
Про поновлення виплати ветеранам пільг на оплату житлово-комунальних послуг - рішення ВП ВС у зразковій справі

Судова практика Касаційного адміністративного суду щодо податкових наслідків форс-мажору внаслідок збройної агресії в огляді ВС

Про перехід до спадкоємця права користування земельною ділянкою у зв’язку з набуттям права власності на розташоване на ній нерухоме майно-КЦС
