Щодо обов`язковості судових рішень та ролі інституту судового контролю у забезпеченні їх виконання - ВП ВС

Велика Палата Верховного Суду у справі №990/282/24 сформулювала правовий висновок щодо обов`язковості судових рішень та ролі інституту судового контролю у забезпеченні їх виконання.

ВП ВС у цій справі задовольнила апеляційну скаргу, скасувала рішення КАС ВС, як суду першої інстанції, щодо відмови у задовленні заяви позивачки про встановлення судового контролю за виконанням ухваленого на її користь рішення з мотивів того, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені доказами, а з поданої заяви позивачки не вбачається та не встановлено, що у загальному порядку виконання судового рішення вжиті усі можливі та необхідні заходи, але такі заходи не дали очікуваного результату.

ВП ВС, скасовуючи рішення суду першої інстанції, вказала, що невід’ємним елементом обов’язковості судових рішень є їх виконуваність (executability), що передбачає своєчасне та належне виконання ухваленого на користь особи судового рішення як фундаментальну складову права кожного на справедливий суд, адже лише виконаний судовий акт реалізує право на справедливість.

Відповідно до статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Правовий інститут судового контролю за виконанням судових рішень є комплексним механізмом, спрямованим на забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судового рішення, який охоплює:

- оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного або приватного виконавця, а також посадових осіб органів державної виконавчої служби (стаття 287 КАС України);

- застосування судом заходів процесуального впливу, зокрема, шляхом зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення (статті 382-382-3 КАС України);

- визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених боржником на виконання судового рішення (стаття 383 КАС України).

Такий інститут має на меті забезпечення належного та повного виконання судового рішення, що набрало законної сили, а підставою для застосування норм зазначеного інституту є підтверджений факт невиконання цього рішення (або його виконання не в повному обсязі).

Інститут судового контролю є ключовою гарантією реальності судового захисту та юридичним механізмом діяльності суду, який покликаний забезпечити виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист та який реалізовується за допомогою комплексу нормативно визначених правових засобів і процедур у межах окремих форм судочинства.

Судовий контроль передбачає активну роль суду у забезпеченні остаточного виконання судового рішення. Відмова від активного застосування процесуальних інструментів судового контролю фактично нівелює право заявника на виконання судового рішення, що суперечить практиці ЄСПЛ щодо недопустимості «ілюзорності» правосуддя та позитивного обов`язку держави забезпечити виконання остаточного рішення.

ВП ВС сформулювала також висновок щодо стадій судового контролю та оцінки виконання судового рішення, зазначивши, що системний аналіз положень норм статей 382-382-3 КАС України свідчить, що законодавець чітко визначає процесуальну послідовність (алгоритм) дій суду під час здійснення судового контролю за виконанням рішення суду, яка передбачає розмежування стадій судового контролю за предметом дослідження та правовими наслідками:

- розгляд заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення (стаття 382-1 КАС України);

- розгляд звіту та оцінка виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень (статті 382-2, 382-3 КАС України).

Тлумачення положень частини першої статті 382 КАС України із застосуванням лексичного способу її інтерпретації свідчить, що наведена норма закріплює два правила, за якими здійснюється судовий контроль в адміністративних справах:

- абзац перший визначає, що суд першої інстанції може (тобто закріплює диспозитивне право) зобов’язати суб’єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, пов’язуючи таку можливість з поданням письмової заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних повноважень, або з власною ініціативою суду;

- абзац другий визначає певний перелік справ, в яких суд за письмовою заявою стягувача зобов’язує у формі імперативу суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (див. близький за змістом висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 9901/459/21).

Тож законодавець установлює імператив для суду зобов’язати суб’єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення лише у категорії адміністративних справ щодо пенсій та інших соціальних виплат (послуг, доплат, допомоги). Водночас в інших справах на суд не покладається такого імперативного обов’язку, а передбачається диспозитивне право суду на встановлення судового контролю через вживання конструкції «може зобов’язати».

Натомість визначене абзацом першим частини першої статті 382 КАС України диспозитивне право суду щодо встановлення судового контролю використовується залежно від наявності об`єктивних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами. При цьому встановлення судового контролю за цією нормою здійснюється з урахуванням стадійності порядку судового контролю.

Посилання суду першої інстанції на відсутність вжиття заходів примусового виконання судового рішення в розумінні статті 382 КАС України не є підставою, яка обмежує право заявника на подання заяви про встановлення судового контролю задля забезпечення виконання рішення суду, а тому суд у цій частині припустився помилкового тлумачення норм процесуального права.

КАС України не містить жодних обмежень щодо повноти компетенції суду апеляційної інстанції під час перегляду ухвал суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення.

З повним текстом постанови ВП ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.