Щодо особливостей судового захисту честі та гідності публічних осіб - КЦС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі №161/727/25 сформував правовий висновок щодо особливостей захисту честі та гідності публічних осіб від журналістської критики.

КЦС ВС у цій справі скасував рішення судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволленні позову про захист честі та гідності публічної особи - заступника голови обласної військової адміністрації.

КЦС ВС вказав, що політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції.

Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Оскільки позивач обіймав високу посаду в системі державного управління, відповідно, його особа та діяльність становлять суспільний інтерес, саме тому позивач в силу публічності його посади відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості.

Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

КЦС ВС врахував, що повідомлення новин, заснованих на інтерв`ю, або відтворення висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства. У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у поширенні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» 19 червня 2003 року, № 49017/99; рішення у справі «Thorgeir Thorgeirson v. Iceland» 07 листопада 2008 року, № 56925/08; рішення у справі «Jersild v. Denmark» 23 вересня 1994 року, № 15890/89).

Журналістська свобода охоплює можливе використання певної міри перебільшення або навіть провокації (рішення ЄСПЛ «Prager and Oberschlick v. Austria», № 15974/90, § 38, 26 квітня 1995 року). Свобода вираження поглядів також застосовується до «інформації» або «ідей», які ображають, шокують або викликають занепокоєння (рішення ЄСПЛ «Janowski v. Poland» [ВП], № 25716/94, § 30, 21 січня 1999 року).

Гарантії, надані статтею 10 Конвенції журналістам щодо висвітлення питань, які становлять загальний інтерес, залежать від умови, що вони діють добросовісно з метою надання точної та достовірної інформації відповідно до журналістської етики. У ситуаціях, коли, з одного боку, робиться констатація факту і не надається достатніх доказів для його підтвердження, а з іншого боку, журналіст обговорює питання, що становить справжній суспільний інтерес, перевірка того, чи діяв журналіст професійно і добросовісно, набуває першочергового значення (рішення ЄСПЛ «Flux v. Moldova» (№ 7)», № 25367/05, § 41, 24 листопада 2009 року, рішення ЄСПЛ «Tavares de Almeida Fernandes and Almeida Fernandes v. Portugal», № 31566/13, § 56, 17 січня 2017 року).

З урахуванням обставин цієї справи, наведених норм матеріального права, а також прецедентної практики ЄСПЛ, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд не врахували те, що позивач є публічною особою, тому, відповідно, обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшим.

КЦС ВС не погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що поширена щодо позивача інформація у відеосюжетах є фактичним твердженням, а не журналістським судженням.

Суди при правовій оцінці поширеної інформації не врахували, що, по-перше, позивач є публічною особою, отже інформація про його діяльність становить суспільний інтерес; по-друге, оспорювана інформація у своїй сукупності має характер оціночних та особистих суб`єктивних суджень журналістів, здійснених за результатами проведеного журналістського розслідування, оспорювана інформація не містить однозначного твердження про факти вчинення позивачем конкретного правопорушення.

КЦС ВС підкреслив, що оспорювана інформація стосується не приватного життя позивача, а стосується його професійної діяльності, що відповідає критерію «суспільного інтересу» та цікавості з боку журналістів.

Позивач просить спростувати інформацію, яка за своїм змістом має характер громадської критики діяльності публічної особи.

Використані мовностилістичні засоби підтверджують, що поширена інформація є судженнями: «наші джерела кажуть», «злі язики кажуть», «нібито», «наші джерела повідомили», «схоже», «буцімто», «як подейкують у правоохоронних колах», «стверджувати нічого не беремось» тощо.

Висловлювання відповідача щодо позивача не переходять межі допустимої критики, як публічної особи, хоч і можуть зачіпати його особисті почуття.

З повним текстом постанови КЦС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.