Щодо правомірності звільнення за власним бажанням працівника, який перебуває під вартою - КЦС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі №462/4233/24 сформував правовий висновок щодо правомірності звільнення за власним бажанням працівника, який перебуває під вартою.

За обставинами справи позовна заява була мотивована тим, що під час перебування позивачки під вартою у слідчому ізоляторі до неї у камеру зайшов невідомий їй чоловік у військовій формі, який примушував її до написання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, застосовуючи до неї психологічне насильство у формі погроз та залякувань, які вона сприймала серйозно, тому власноруч написала вказану заяву.

Позивачка зазначила, що вільного волевиявлення на звільнення за власним бажанням у неї не було. У заяві про звільнення за власним бажанням, яку вона написала під психологічним тиском, не наведено передбачених положеннями частини першої статті 38 КЗпП України підстав для термінового звільнення з роботи.

КЦС ВС погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та вказав, що працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір.

При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Отже праву працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням за умови попередження роботодавця за два тижні відповідно до частини першої статті 38 КЗпП України к ореспондується обов`язок роботодавця оформити відповідним наказом звільнення та виконати обов`язки, визначені статтями 47, 116 КЗпП України.

При цьому сторони трудового договору мають право домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку, навіть якщо відсутні поважні причини, якщо підприємство домовилося з працівником про звільнення «не за згодою сторін» а - за власним бажанням, то датою звільнення може бути будь-який день, зокрема день написання заяви про звільнення.

Суди дійшли вірного висновку про те, що посилання позивачки на написання заяви про звільнення за власним бажання під тиском, на увагу не заслуговують, оскільки належними й допустимими доказами не підтверджені, у тому числі зверненням до адміністрації слідчого ізолятора щодо вчинення відносно неї протиправних дій, чи до правоохоронних органів. Вказані висновки спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині.

Посилання касаційної скарги на те, що роботодавець повинен був встановити причини неможливості продовжувати нею роботу, на увагу не заслуговують, оскільки зводяться до неправильного тлумачення позивачкою положень закону. Таких вимог до роботодавця положення статті 38 КЗпП України не містить.

З повним текстом постанови КЦС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.