Щодо законності призначення покарання у виді реального позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 259 КК та щире каяття, як пом`якшуючу покарання обставину - ККС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду у справі № 130/3611/23 сформулював правовий висновок щодо законності призначення покарання у виді реального позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 259 КК та щодо щирого каяття, як пом`якшуючої покарання обставини.

ККС ВС зазначив, що санкцією ч. 1 ст. 259 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 2 до 6 років.

Засобом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 259 КК, є неправдива (брехлива) інформація - відомості, які не відповідають дійсності про нібито існуючу підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками. Неправдиве повідомлення про ці відомості - це доведення вказаної інформації до відома будь-якої особи (юридичної чи фізичної), органів влади у будь-якій формі та будь-яким способом.

Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, тобто винний знає про те, що відомості, які ним повідомляються, є неправдивими, а мета і мотиви його дій можуть бути різними.

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об`єктів власності порушує нормальний ритм життя, вносить елементи дезорганізації у функціонування підприємств, установ та організацій, здатне дестабілізувати або навіть паралізувати життєдіяльність цілих населених пунктів, відволікає певні сили і засоби від виконання їх обов`язків, призводить до обмеження прав і свобод людей тощо.

Поширення таких неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства.

Отже, призначаючи засудженому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, тобто в мінімальній межі, передбаченої санкцією ч. 1 ст. 259 КК, апеляційний суд дотримався вимог закону, а тому доводи касаторів про призначення засудженому несправедливого покарання внаслідок м`якості або суворості є неспроможними.

ККС ВС також вказав, що апеляційний суд виключив щире каяття засудженого, визнане судом першої інстанції, пославшись на те, що «позиція обвинуваченого щодо розкаяння… має бути послідовною протягом як досудового розслідування, так і судового розгляду». А оскільки, за висновком апеляції, на досудовому слідстві він розкаяння «не висловлював», то розкаяння під час судового розгляду не зараховується.

Однак, цей підхід не лише не ґрунтується на вимогах закону, але і прямо суперечить практиці Верховного Суду, який неодноразово зазначав, що «щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу… Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття».

З повним текстом постанови ККС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.