Щодо звернення стягнення на предмет іпотеки як actio in rem (позов проти речі) - ВП ВС

Верховний Суд у складі суддів Великої Палати у справі №902/388/18 сформував правовий висновок стосовно звернення стягнення на предмет іпотеки як actio in rem (позов проти речі).

ВП ВС, розглянувши доводи касаційної скарги, вказала, що Закон України «Про іпотеку»
визначає, що іпотекою є вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Отже, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством установлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності.

Наведений висновок сформульований у постанові Верховного Суду України від 03.02.2016 у справі № 6-2026цс16 і закріплений у низці постанов Верховного Суду.

У судовій практиці сформувався такий підхід, за якого вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки розглядаються як actio in rem(позов до речі) на противагу actio in personam(позов до особи). За цим підходом мають розмежовуватися вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem) [див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) КЦС ВС від 18.08.2021 № 201/15310/16].

Попри те, що у практиці судів України господарський спір - це завжди спір між суб`єктами права, тобто відсутня концепція позову «до речі» (actio in rem у деяких правових системах загального права, які допускають, щоб річ, наприклад морське судно, була буквально відповідачем), все ж зазначений вище підхід підкреслює, що actioin rem в українській судовій практиці як речовий позов пред`являється саме до будь-якої особи, яка порушує речове право особи.

Речові позови йдуть слідом за річчю і заявляються до того, хто на даний момент володіє цією річчю, при цьому, звичайно, рішення суду за наслідками вирішення речового позову має значення res judicata лише для сторін цього спору.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав відступати від висновку Верховного Суду України щодо застосування статті 23 Закону України «Про іпотеку», та вказала, що положення зазначеної норми у контексті наведеного дає підстави для висновку, що обтяження іпотекою хоч і має на меті забезпечити виконання боржником основного зобов`язання, наприклад повернення кредитних коштів, однак є нерозривним саме з предметом обтяження, а не з особою іпотекодавця.

З повним текстом постанови ВП ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.