Стягнення збільшеної вартості робіт за контрактом має підтверджуватися доказами про неможливість виконавця передбачити такі витрати на час укладення та підписання угоди - ВС

Верховний Суд у складі об’єднаної палати Касаційного господарського суду https://reyestr.court.gov.ua/Review/115373482 рішення судів попередніх інстанцій у справі № 910/13599/21, у задоволенні позову Державного підприємства «Житомирський бронетанковий завод» до Міністерства оборони України про стягнення різниці у вартості робіт, зазначених у контракті, та фактичними витратами скасував, у задоволенні позову відмовив . В обґрунтування такого рішення Верховний Суд зазначив, про необхідність відступити від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.12.2022 у справі № 910/16000/21 щодо застосування, зокрема, статті 843 ЦК України про неможливість зміни орієнтовної ціни робіт (послуг) та відповідно розміру фактичних витрат виконавця через зростання вартості складових частин, закупівельних комплектуючих, комунальних тарифів, зокрема, в силу положення укладеного сторонами контракту та відповідно незастосування частини п`ятої статті 844 ЦК України з покладенням ризиків підвищення ринкових цін на позивача як суб`єкта господарювання. Щодо існування правових підстав для стягнення з відповідача у справі № 910/13599/21 збільшеної вартості робіт, то судові рішення судів попередніх інстанцій не містять встановлених ними обставин справи щодо досягнення сторонами спору згоди про зміну вартості робіт у порядку, передбаченому договором. Акт приймання виконаних робіт, підписаний з протоколом розбіжностей, свідчить про те, що сторони не досягли у встановленому державним контрактом порядку згоди щодо зміни (визначення іншої) вартості робіт (послуг), ніж погоджено державним контрактом. Такий акт не є додатковою угодою до державного контракту, шляхом оформлення якої відповідно до пункту 11.3 до контракту можуть бути внесені відповідні зміни за взаємною згодою сторін. Метою складання такого акта є фіксація передачі результатів виконаних робіт (наданих послуг), в даному випадку з протоколом розбіжностей щодо вартості виконаних позивачем робіт. Водночас, для застосування частини п`ятої статті 844 ЦК України суду слід встановити обставини, з якими законодавець пов`язує виникнення у виконавця права вимагати збільшення твердого кошторису і обов`язок доведення таких обставин покладається на позивача. У цій справі суди з`ясували, що, підписуючи 22.12.2017 державний контракт позивач достеменно знав, що орієнтовна вартість робіт (послуг) була визначена за 10 місяців до укладення цього контракту та погодився з нею, а тому як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, мав розумно оцінити, зокрема, підвищення на ринку цін на продукцію, підвищення комунальних тарифів, а також підвищення розміру мінімальної заробітної плати, яке відбулось на підставі Закону України "Про державний бюджет України на 2018" від 07.12.2017 № 2246-VIII, який набрав чинності 01.01.2018, відповідно з урахуванням виду своєї діяльності повинен був оцінити можливість виконати зобов`язання відповідно до закладеної у контракті орієнтовної вартості робіт (послуг), передбачити як повний обсяг роботи так і необхідні для цього витрати. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду відмовив відповідачу у формуванні правового висновку щодо положень статті 526 ЦК України в контексті недопустимості стягнення з Міноборони в умовах особливого періоду та збройної агресії російської федерації проти України фактичних витрат виконавця, які перевищують договірну (орієнтовну) ціну державного контракту за державним оборонним замовленням , оскільки відповідач (скаржник) не довів необхідності його формування саме у вказаному ним формулюванні. При цьому, зважаючи на наведене вище та встановлені судами попередніх інстанцій під час розгляду спору обставини справи, відсутні підстави вважати, що на відповідача не розповсюджуються загальні умови виконання зобов`язання (статті 526 ЦК України).