Укладення договору позики між близькими родичами з метою покладення солідарного обов'язку на іншого з подружжя є зловживанням правом - КЦС

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі №947/5939/20 сформував правовий висновок щодо зловживання правом при укладенні договору позики між близькими родичами з метою покладення солідарного обов'язку на іншого з подружжя.

За обставинами справи у березні 2020 року батько звернувся з позовом до свого сина та його дружини про стягнення боргу за договором позики.

Позов мотивований тим, що 17 лютого 2011 року між ним і відповідачем - його сином укладений договір позики, за умовами якого позичальник отримав, а позикодавець передав 90 000,00 дол. США, що на момент укладання договору становило еквівалент 714 753,00 грн.

Позивач вказував, що на підтвердження факту укладення договору позики та передання грошей йому було видано сином розписку від 17 лютого 2011 року, яка посвідчує факт отримання у борг грошових коштів у розмірі 90 000,00 дол. США, що було еквівалентно 714 753,00 грн.

Грошові кошти, як зазначав позивач, були надані сину для придбання нежитлового приміщення із зобов`язанням повернути позику в строк до 17 лютого 2020 року з виплатою відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 10 % від суми позики.

На момент укладання договору позики син перебував у зареєстрованому шлюбі зі співвідповідачкою, та в листопаді 2011 року він за кошти, які він взяв у борг, придбав нежитлові та зареєстрував їх на дружину, яка є співвідповідачем у цій справі.

Проте станом на 12 березня 2020 року, як зазначено у позові, син своїх зобов`язань належним чином не виконав, вказану суму позики у визначений договором строк не повернув. В порушення умов укладеного договору позики (розписки), відповідач ухиляється від виконання зобов`язань, борг у встановлений строк не повертає.

Позивач, який є батьком співвідповідача у позовній заяві просив:

стягнути солідарно з сина та його дружини заборгованість за договором позики від 17 лютого 2011 року у розмірі 2 541 312,70 грн, яка складається з: 2 306 160,00 грн - сума позики, 230 616,00 грн - відсотки за користування коштами, 4 536,70 грн - три відсотки річних;

стягнути зі співвідповідачів на його користь всі судові витрати.

Відповідач, який є сином позивача, визнав у суді позовні вимоги. Натомість відповідачка - дружина сина позивача позов не визнала та спростувала використання отриманих її чоловіком коштів на придбання нежитлового приміщення.

Суд першої інстанції позов задольнив, суд апеляційної інстанції у задоволенні позову до дружини сина позивача відмовив з мотивів зловживання позивачем та відповідачем, який є його сином, матеріальним правом.

КЦС ВС постанову апеляційного суду змінив у мотивувальній частині, залишивши у силі постанову у частині щодо відмови у задоволенні позову до відповідачки - дружини сина позивача.

КЦС ВС вказав, що укладення договору позики одним із подружжя з пов'язаною особою (зокрема батьком), за яким кошти передаються на придбання конкретного майна, з подальшим пред’явленням позову про солідарне стягнення боргу з іншого з подружжя та визнанням позову самим позичальником є зловживанням правом і підставою для відмови в позові в частині вимог до того з подружжя, хто не був стороною договору.

З повним текстом постанови КЦС ВС у зазначеній справі можна ознайомитися за цим посиланням.