ВС висловився щодо визнання правочину удаваним

Позивач - Єпархія УГКЦ зазначала, що земельні ділянки насправді придбані єпархією за кошти, отримані від благодійних організацій та фізичних осіб, для будівництва молодіжного реколекційного центру. Покупцем був архієрей, оскільки відповідно до ст. 82 ЗК України земельні ділянки за договорами купівлі-продажу можуть набуватися юридичними особами у власність для здійснення підприємницької діяльності, їх набуття не для здійснення підприємницької діяльності розцінювалося нотаріусами як заборона. Тому єпископ оформив вищезазначені договори купівлі-продажу земельних ділянок на своє ім’я.

Позивач покликався на те, що вказані правочини є удаваними в частині покупця, а фактичний власник земельних ділянок – єпархія.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішили позов задовольнити. Суди зазначали, що оспорювані договори в частині покупця є удаваними, оскільки придбані архієреєм за кошти єпархії для її потреб без створення правових наслідків для нього як фізичної особи.

З таким вирішенням спору не погодився Верховний Суд.

ВС зазначив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

ВС вказав, що висновки судів про те, що оспорювані договори купівлі-продажу земельних ділянок у частині покупця є удаваними, оскільки придбані архієреєм за кошти та для потреб єпархії без створення правових наслідків для нього як фізичної особи, є безпідставними, оскільки нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору.

Верховний Суд дійшов наступних висновків про застосування норм матеріального права:

1. Удаваним є правочин, що вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а не сторони́ правочину. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Отже, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий – прихований, від якого вони очікують правових наслідків, а не «приховують» сторону правочину.

2. Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору. Стаття 235 ЦК України не може бути підставою для визнання правочину удаваним у частині сторони, оскільки це суперечить її положенням (постанова Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20).