ВС звернув увагу на особливості предмету доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру

Судами встановлено, що особа, будучи неосудною, взяла з відкритої вітрини магазину блиск для губ, поклала до кишені своєї сумки та намагалась винести, однак була зупинена працівником магазину.

Ухвалою районного суду, залишеною без змін апеляційним судом, до особи застосовано примусовий захід медичного характеру у вигляді госпіталізації її в психіатричну лікарню зі звичайним наглядом.

Прокурор подав касаційну скаргу та просив судові рішення щодо особи змінити, виключити посилання на спрямованість умислу, мету і мотив її дій, при вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.1 ст. 185 Кримінального кодексу України.

Касаційний кримінальний суд визнав такі доводи прокурора обґрунтованими.

Суд касаційної інстанції зазначив, що осудність є однією з загальних ознак суб`єкта злочину, юридичною підставою вини та кримінальної відповідальності.

Виходячи з передбачених ст. 19 КК України критеріїв, відповідний стан особи характеризується здатністю усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Неосудна особа позбавлена такої здатності унаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності, а може бути піддана за рішенням суду примусовим заходам медичного характеру.

Суд роз’яснив, що виходячи з положень статей 23, 24 КК України умисел є однією з форм вини, яка включає в себе інтелектуальну та вольову ознаки: усвідомлення характеру свого діяння, передбачення його наслідків та бажання чи свідоме допускання їх настання.

Усвідомлення означає розуміння не лише фактичних обставин вчиненого діяння, які стосуються об`єкта, предмета, об`єктивної сторони складу конкретного злочину, а і його негативного соціального значення у виді суспільної небезпеки. Зокрема, при вчиненні крадіжки винний усвідомлює, що він порушує право власності, таємно викрадає чуже майно і тим самим завдає потерпілому майнової шкоди.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Тому суд вказав, що умисна форма вини передбачає правильне відображення у свідомості суб`єкта як фактичних, так і юридичних ознак злочину, обов`язковою передумовою чого є осудність.

Мотив злочину - це усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає намір діяти певним чином. Мету становить конкретно сформульоване уявлення про бажаний наслідок свого діяння та спрямованість на його досягнення в обраний спосіб.

Мотивованість та цілеспрямованість є ознаками усвідомленої вольової діяльності людини. Прояв таких ознак є неможливим у разі порушень психічних функцій, за яких особа нездатна усвідомлювати характер і значення своїх діянь та керувати ними.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи особа у період вчинення інкримінованого їй діяння та на час проведення експертизи страждала на хронічне психічне захворювання у формі шизофренії параноїдальної, тому була позбавлена можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними в період часу, що відноситься до інкримінованого їй діяння.

ВС вказав на те, що з зазначеним станом несумісні наявність у свідомості чітко сформованого умислу у розумінні ст. 24 КК України, а також мети і мотиву як ознак суб`єктивної сторони злочину, а тому

Суд касаційної інстанції нагадав, що статтею 505 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що обов`язковими обставинами, які підлягають доказуванню у такому кримінальному проваджені є: час, місце, спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння та вчинення цього суспільно небезпечного діяння цією особою, при цьому враховуються і інші обставини (інформація про психічні розлади, поведінка, небезпечність особи, розмір завданої шкоди).

Касаційний кримінальний суд роз’яснив, що предмет доказування у кримінальному проваджені щодо застосування примусових заходів медичного характеру має низку особливостей, де не ставиться питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а йдеться про вчинення певною особою суспільно небезпечного діяння, а умисел, мета і мотив є елементами суб`єктивної сторони саме злочину та встановлюються лише щодо осудної особи, на що суди нижчих інстанцій увагу не звернули.

Тому ВС дійшов висновку, що з урахуванням принципу верховенства права, апеляційний суд, окрім положень ч.2 ст. 408 КПК України (підстави зміни ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру) мав застосувати і інші положення процесуального закону, які дають можливість суду, навіть з власної ініціативи, у разі виявлення очевидних порушень, приймати рішення щодо покращення становища особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Касаційний кримінальний суд ухвали судів щодо особи змінив, виключивши посилання на спрямованість умислу, мету і мотив її дій при вчиненні суспільно небезпечного діяння (постанова від 26.06.2019 у справі № 202/5997/17).